Міграція і повна деградація?...Ч.2

За рік мого "пізнання" італійського буття наших співвітчизників - українців та "єврозанурених" італійців, зокрема римлян, ще раз поновила у фототеці своєї пам'яті аристотелівські рядки – "…ми стаємо тим, чим займаємось…". І не важливо скільки ти маєш освіт та спеціальностей; гривнів, долларів та євриків у банках, важливо - де є твоє місце, і чи знайшов ти саме своє. Аби гроші у банку чи у "банці під подушкою", або ж незначна їх кількість у твоєму гаманці , приносили щире задоволення від кожного прожитого дня, давало змогу займатись твоєю улюбленою справою, а не служили перепусткою до якогось іншого світу.

Для когось цей "інший" світ зветься вищим, основним кредом якого є: "Назбираю зелененьких, та й куплю убрань гарненьких…". Бажано від Ферретті, Лагерфельда , Ів Сен-Лорана... Автомобілі та діаманти, довгоногі красуні та красені на білих конях і не менш "породистих" бентлі, - усе це для багатьох не бідних (матеріально) людей є доказом їх успішності. Хоча ще в садочку нас вчили, що транспорт – це лише засіб пересування, а не якийсь там собі спосіб самоствердження особистості. Та саме такий шлях - "через терни до зірок" - обирають люди нового покоління , прагнучи до високої оцінки і самооцінки своєї особистості.

Так, Фромм, був правий - людина боїться бути "ніким", або ж іще гірше "нічим", бути невизнаною, не мати можливості чи дару самоствердитись.

- Але ж є інші шляхи до піднесення себе, навіть аж до небес! - не вгамовуюсь я.

- ?...!?!,…Ммммм..аа… - протягує новий знайомий із "вищих", відриваючи нарешті свої слизькі пляцки-очі від моїх "оджинсованих" ніг, та намагається клеїти їх уже до мого "верху".

Він явно не розуміє мого стоїчного монологу. Тільки зараз я збагнула, що до небес тут "ходять" по інше, то ж намагаюсь побудувати діалог, відомою йому мовою, уникаючи жодної двозначності слів, прагну "подружитись" із його словниковим запасом.

- Малось на увазі "Твори добро для всей земли…" - поспішаю донести. Цитувати попсу виявилось неабияк доречно. Мій співрозмовник з легкістю підхоплює:

- "Твори добро для тех, кто рядом…". Але мені байдуже.

Байдуже й мені… відтепер і до твого "мені байдуже". Байдуже до таких, як ти, та усіх тобі подібних. Байдуже й до виконавця цієї пісні, хоча сенс життя зрозумів і він…(краще пізно, ніж ніколи). А от рядки пісні таки потрапили до моєї меморії.

- "Неустанным благожелательством можно завоевать расположение даже дурных людей, и нет такой черствой и глухой к достойному души, которая не любила бы добро и, в конце концов, не отблагодарила бы благожелателя", - заговорила знову я "китайською". - Ось так деякі люди піднімаються до небес, самостверджуються …,- нарешті завершила я.

- Моє "Я" у світі, що змінюється, і у мене новий необхідний тип мислення – глобальний, і хто сказав, що воно має грунтуватись на загальнолюдських, гуманістичних основах? Ціннісні орієнтації змінили вектор руху, дівчино…прокиньтеся, 21 сторіччя за пластиковим вікном" ,- міг би цілком логічно апелювати мій опонент з "вищого" світу. Та так склалось, що саме цей представник еліти не визначався красномовністю. Лише важкі від слизу та бруду очі впали долу від розчарування. Він отримав своє чергове "ні". Лише звучало воно для нього сьогодні по іншому - з любов'ю… Я сьогодні просто дуже добра.

Дістаю із моєї фототеки "важке", пробачте, "конвертувалось" знову російською: " Именно добро нуждается в оправдании. Именно по моральным соображениям однажды перестанут делать добро…".

Мій любий Ніцше, як я тебе розумію…

Але ж і Аврелій мені не чужий: "Достоинство человека в том, чтобы любить даже тех, кто его оскорбляет". - Марку, я розриваюсь між вами обома!… Хоча навіть твоя із Зеноном стоїчна теорія пізнання сьогодні виявилась безпорадною , бо я так і не второпала, яка кому різниця, що у когось не останньої марки лексус і з нього не тирчать двохметрові "дишлі" в білих кучерях...

Фрідріху, де ти ?

Відтак, філософію залишимо філософам. Обіцяю про "романів" - корінних римлян, писати без Цицеронів та Посейдонів, які жили та творили у славнозвісному Римі. Так ось, на мій суб'єктивний погляд, у генетику римлян ще не занесено вірусу "себествердження" через призму матеріальних статків. Дуже рідко, наприклад, зустрінеш серед малолітражків та скутерів авто класу "люкс". З тобою дуже чемно розмовлятиме власниця поховальної служби, спритно зіскочивши зі свого велосипеда, аби пояснити тобі, що ти трохи заблукала. Чи то через історичну, ще не зовсім "генно-модифіковану" спадщину – архітектуру (вузькі вулички), чи то, може, через те, що тернів на їх життєвому шляху не було, одні зірки, не знаю, але радує, що їм не доводилося і не доводиться своїм кумам, братам, сусідам та самим собі зрештою, щось доводити .

Зірки тут і справді є. Одна з них, наприклад, найбільша та найближча до Італії (як і до Землі в цілому) – це Сонце. В цій сонячній країні воно "гріє" особливо безжально. Жарке світло софітів-променів, яке мало б бути джерелом енергії для її жителів, випалює до останнього начиння червелл ("мозок" іт.), і тільки наймудріші та найвитриваліші навчились встановлювати на своїх дахах-головах "колектори", аби правильно розподіляти оту кляту сонячну енергію, щоб "дахи" залишались на своїх місцях… Тут якось дуже вже легко отак "поїхати", і нашим, і їхнім.

Старих батьків, що давно вже позбулись "даху", але мають хороші пенсії, та апартаменти, діти-італійці віддають до рук заробітчан, в основному українок. Так звані "фіси" вже не одній жінці зірвали дах. Хтось реабілітувався, вчасно збагнувши де вона, і де її місце, а хтось і далі ходить з вологою пеленою в очах…Їх змінили ті, ким вони опікувались, мов рідними. І змінили не на краще. Вони стали тим, чим займались.

А що ж в цей час відбувалось з дітьми старенних сеньйор та сеньйорів? А ніщо. Вони перетворювались з плином часу на оте саме "ніщо". Бо якщо нічого не робити в своєму житті, не нести відповідальності за своїх батьків, не виховувати власних дітей, і навіть не народжувати їх, то як би ти не намагався самоутвердитись хоча б як особистість нічого окрім "ніщо" та "ніхто" не вийде. Але таких ще можна "вилікувати", не випадково ж їхня конституція чорним по білому пише: L'Italia ? una Repubblica democratica, fondata sul lavoro (Італія є демократична Республіка, що заснована на праці).

Тож до праці, нащадки муссоліні та універсального Леонардо да Вінчі, сини й доньки Медічів!!! Працювати, працювати, і ще раз працювати…Як сказав би вже НЕ наш (тут головне вчасно відхреститись) "батюшка-ленін".

Нашим же, горе-заробітчанам, порада єдина – приймати правильні рішення у житті, добре зважувати всі "за" і "проти" на чужині. І звісно ж, уміти відпочивати. Відпочивати від сірої буденності, від тягара "залишила удома родину" та уміти шукати в хворому суспільстві здорових людей.

І пам'ятайте , "слоїк" швидко спустошується, а всіх грошей все одно не заробиш. Бережімо себе та своїх рідних! І якщо вже й довелось кардинально змінити свою професію (знаю як болить це особливо педагогам), то не давати себе зламати отим аристотелівським "…ми стаємо тим, чим займаємось…".