Петро Дорошенко - найтрагічніший гетьман України

Мов орел той приборканий, без крил та без волі.

Т. Шевченко

Одна з найсуперечливіших постатей в українській історії, один з найнеоднозначніших ватажків козацької доби..

Своє життя та діяльність гетьман України Петро Дорошенко підпорядкував боротьбі за її незалежність. Державний діяч і дипломат, він пройнявся метою вивести свою Вітчизну з руїни, об'єднати її розірвані частини, відновити самостійну українську державу. На обох сторонах Дніпра він зустрічав визнання, довіру й пошану українського народу.

Його постать одна з найяскравіших і водночас найтрагічніших серед політичних діячів України XVII століття. Так склалося, що його життя та боріння сфокусували в собі як найгероїчніші, сповнені величі, діяння козацького стану, розквіту української держави, так і їх занепад і руїну на Правобережній Україні. Небагато у вітчизняній історії було державних діячів, які б так палко любили Україну й хотіли їй добра, а разом з тим своєю діяльністю, всупереч політичним планам і намірам, завдали їй таких важких ран. Йому довелося пережити і найбільший тріумф (добитися об'єдання козацької України і проголошення себе її гетьманом), повагу й визнання з боку народу і повний крах результатів багаторічних політичних зусиль, прокляття селян, міщан і козаків Правобережжя; пройти через принизливість капітуляції та почесного ув'язнення; прилучитися до життя бюрократичної верхівки Росії (виконуючи обов'язки В'ятського воєводи), побути в особі типового російського поміщика і померти далеко від улюбленої Батьківщини.

Зрозуміло, що сповнене глибокого драматизму й трагічності життя гетьмана, не могло залишитися поза увагою дослідників, хоча вона була незмірне меншою, ніж цього заслуговує його постать. Якщо для одних він виступав всього лише "амбітним хамом", то інші відзначали його глибокий розум політика, високі патріотизм та освіченість, схильність до ризику, наполегливість у боротьбі за досягання мети. Відомий учений Микола Костомаров характеризував його, як "видатну людину", щиро віддану й незмінно вірну "ідеї незалежності й самобутності своєї батьківщини", палкого продовжувача справи Богдана Хмельницького. Таку ж високу позитивну оцінку діяльності гетьмана дав найвизначніший історик Михайло Грушевський: "Був він чоловік великого духа, душею і тілом відданий визволенню України і приймаючи булаву з рук ханських, вертався до старої гадки Хмельницького поставити Україну в незалежне і нейтральне становище між Москвою, Польщею і Туреччиною і запевнити їй повну свободу і автономію".

На жаль, радянські науковці практично відмовилися від дослідження політичної історії козацької України другої половини XVII століття і, за винятком М. Н. Петровського, зображували діяльність Дорошенка виключно в негативному плані, безпідставно звинувачуючи його в авантюризмі й зраді національних інтересів України.

Головним питанням щодо діяльності Петра Дорошенка є доцільність союзу із Османською імперією та підписання Корсунської угоди 1669 року.

Постає закономірне запитання, на яких умовах уряд Петра Дорошенка погоджувався на протекторат Туреччини? Певною мірою відповідь на нього знаходимо в доставленому до Москви в травні 1669 року тексті "договорных статей" П. Дорошенка, що являють собою швидше послані в серпні минулого року до султана українські вимоги, їх зміст дає підстави висловити міркування, що гетьман прагнув реалізувати Богданову програму державного будівництва — включити до складу національної держави всі етнічноукраїнські землі — від Вісли, Перемишля й Самбора до Севська і Путивля, де "веи суть казаки". Далі: гетьман обирався довічно; населення України звільнялося від сплати податків і данини; церква отримувала автономію під царгородським патріархом; турки й татари, прибуваючи в Україну, не мали права будувати тут мечетей, брати ясир, руйнувати міста й села; татари могли селитися лише на визначених місцях; султан і хан не мали права без відому українського уряду укладати договори з Росією і Польщею; кримські татари, які прибували на допомогу, мали підлягати владі гетьмана тощо. Політичний задум Дорошенка передбачав велику автономію для України, питання іншого характеру, що, як показали наступні події, турецький уряд далеко не всі їх задовольнив, а ті, що схвалив, часто порушував. Але це вже не вина українського гетьмана, а трагедія його, як політичного і державного діяча козацької України.

Отже, серед галерії українських історичних діячів другої половини XVII століття постать гетьмана Петра Дорошенка, безперечно, є однїєю з найцікавіших з погляду ідеї боротьби за єдність і незалежність України, Гетьман Дорошенко не завагався вжити всіх способів, які тільки були йому доступні, і не зупинявся ні перед якими жертвами.