Данило Чайковський "Хочу жити"

Данило Чайковський – український журналіст і політичний діяч ОУН(р) під керівництвом Степана Бандери. Він написав книгу "Хочу жити" , яка не залишилася непоміченою серед величезної кількості інших книг про період Великої Вітчизняної війни.

Невже люди дійсно пройшли через такі муки? Але все ж , вони вижили , показали всьому світу свою волю і силу. Показали, що не дивлячись на труднощі , слабкості і які або причини , наш великий народ зможу перемогти фашистську Німеччину . Читаючи книгу Данила Чайковського "Хочу жити! " я все більше поглиблювалася в усі страхи і переживання людей . Хоч і розповідь у книзі ведеться від третій особи я відчула себе на місці головного героя – Гната Тірського . Досить влучними і точними є слова Володимира В`ятовича, кандидата історичних наук, який писав: "Чи не єдиним пам'ятником цим українським героям антинацистського опору стали спогади їх побратимів, що пережили пекло концтабору".

Жити , мріяти , любити , радіти і просто насолоджуватися життям не дивлячись ні на що , завадила людям " чорна лапа " війни. А за нею пішли і горе , і нещастя і смерті близьких людей. Ця книга – не просто розповідь людини про війну , це книга про життя на межі смерті , як людина жила тільки надією , що коли то все налагодитися , що коли то все буде краще ніж зараз , що закінчаться всі муки людей і війна закінчитися перемогою. Від сюди і назва книги " Хочу жити" – це девіз всіх людей під час війни , єдине їх бажання і прагнення . Патріотизм, любов до життя сприяли тому, щоб герої присвячували себе самопожертві за відродження Батьківщини. Про це свідчать такі рядки із книги: "За вікном кричали вартові, лунали постріли і чиєсь горе плакало дитиною… З міста плили згуки церковних дзвонів, бадьорі, як стукіт тисячі сердець за товстими дротами ґратів". Не може не зворушити епізод, сповнений глибокої щирості та гуманізму, коли Гнат Тирський , в якому впізнаємо самого автора, не зважає на свій надзвичайний фізичний біль, швидко забуває про нього: "Що дає силу тому мізерному хлопцеві всміхатися після катувань? Які чудові образи і в якому світі бачить він їх? Яка віра держить його кволе тіло? І наче у відповідь долетіла крізь розчинене вікно насвистувана кимсь мелодія солодкої пісні "Україно, моя Україно, золота ти моя стороно!.."

Але по-справжньому сильне враження залишають описи автора: "Пропливала смугаста безконечна ріка людських тіл. А над ними, на носилках і просто на раменах товаришів, наче на древніх щитах, гойдалися трупи. Кров запеклася на худих тілах, або рубінами скапувала в дорожний пил". Або: "Палачі відчинили двері газової камери й почали виносити тіла, покорчені мукою, поранені власними зубами й нігтями в боротьбі з нагальною смертю. Малі подушені дитинчата схожі на порвані шматяні ляльки." У таборі панували надзвичайно жорсткі правила: "за те, що з блоку втік в'язень Н.1793 буде розстріляних двадцять вибраних людей!" або "вартовий СС-ман пустив на дівчину великого вовчура, і він кинувся як оскаженілий. Пес рвав зубами одежу враз із тілом і жалібний крик дівчини мішався із реготом вартового". За таких нелюдських умов нещасним людям нічого не залишалося, як у відчаї "іти на дроти", адже таке життя – нестерпне: "В'язень підійшов до огорожі, звів руки долонями вверх, як давні праведники при молитві, й важко опустився на дроти. Сухо затріскотіли блакитні вогники й електричний струм зім'яв лице в'язня морщинами болю". З сльозами на очах я розумію, що табір Аушвіц – це пекло на Землі, це мільйони безневинно втрачених життів. 5134 Та найбільше вражає у прочитаній книзі патріотичний настрій: "Навіть серед таких обставин, як у таборі, ми зуміємо жити по-людському, думати, творити… Ні, ще далекий той час, коли ми згинемо, а історія перегорне сторінку існування українського народу! Ми дужі й молоді, тверді й незломні". Навіть самі німці дивуються такому настрою: " Ви, українці, найкраще тримаєтеся з усіх в'язнів. Забери від вас одного, то ви, як ті сороки, всі бігаєте за ним, щоби врятувати".

Ця книга була видана у 1946 році у Мюнхені, однак у незалежній Україні була презентована лише у 2009 році. Варто зазначити, що унікальність цієї книги полягає не тільки в тому, що події, які в ній описуються, побудовані на безпосередньому авторському автобіографізмі і те, що в часи, коли книга була вперше опублікована, ще не було видань книжок на тему страхіть концтаборів у гітлерівській Німеччині, тому Д.Чайковський став новатором цієї теми не лише в українській літературі, а і у багатогранній світовій скарбниці.

Перемога. Сьогодні ми зобов'язані цінувати її, цінувати життя, любити батьківщину, радіти, що живемо під мирним небом над головою. А люди… Ми більше ніколи не зустрінемо людей з таким неймовірним бажанням жити як під час Великої Вітчизняної війни.