УКРАЇНЦІ ТА ЮДЕЇ: ЛОГІКА СПІВЖИТТЯ
"Попри міжнародні та внутрішньо-українські скандали, попри критику з боку інтелектуалів, котрих аж ніяк не можна віднести до космополітичного чи проросійського таборів, попри, зрештою, елементарну політичну логіку речники ВО "Свобода" вперто продовжують уживати у публічному дискурсі слово "жид". І не просто продовжують, а ще й обґрунтовують це вживання: мовляв, це питомо українське слово, воно є складовою мови Шевченка, і слід відновлювати українську лексику в усьому її багатстві та колориті". (Сергій Грабовський "Чи варто заради слова "жид" відмовлятися від слова "українець"? (Тиждень.ua). http://tyzhden.ua/Politics/79216
Жодним чином не ставлю під сумнів аналітичні здібності та громадянську щирість шанованого автора статті, одначе маю на цю тему власну думку. По-перше, слово "жид" не означає відмову від слова "українець". Наведені слова аж ніяк не антоніми, поняття не антагоністи, що й демонструє український народ, у т.ч. ВО "Свобода". Бажання цієї політичної сили дотримуватися вітчизняної традиції не гріх, тим більше, в незалежній країні, де навіть треба очищатися від негативних нашарувань колоніального минулого. Адже в сукупності з іншими складовими це називається "національне відродження", участь в якому мають брати і громадяни України євреї.
По-друге, йдеться не лише про "Свободу" і не лише про замітку названого автора. Розглянемо ініційовану окремими колами широку кампанію, розраховану передусім на підтримку тих євреїв, яких досі гнітить пам'ять про колишнє насильство з боку чорносотенства різних мастей і які досі його бояться. Відтак оголошено жупелом відомий усім етнонім "жид", який природним шляхом поширився у світі, от тільки найстрашнішим, виявляється, став у нашій країні. Настільки він, бачте, небезпечний, що треба було затіяти бурхливий осуд у паперових документах і в засобах масової інформації.
Логічного пояснення та правових підстав для заборони цього слова нема: українець мусить від нього відмовитися тільки тому, що від нього відмовляється тутешній єврей. А той вважає названий етнонім образливим для себе і сподівається, що без нього йому буде значно комфортніше. Почалося це в останній чверті 18-го століття, коли юдеї з білоруського міста Шклова, вважаючи, що з "жидом" вони нажили собі багато негативу, попросили Катерину ІІ заборонити вживання цього слова в офіційних документах імперії. І та задовольнила їхнє клопотання. Відтоді в Росії та підросійській Україні на офіційному рівні змінюється самоназва юдеїв. На пересічному українцеві ця зміна практично не відбилася, не всім вона сподобалася юдеям. Але помітно зросла мода на вихрестів. Таким чином і дід по матері Ульянова-Леніна зі Старокостянтинова Волинської губернії Ізраель Мойсейович Бланк став православним християнином Олександром Дмитровичем. До "височайшого повеління" траплялося, що в Росії вживали навіть три етноніми: жид, єврей та юдей (иудей).
На землях Західної України, що входили до інших держав, юдеї почувалися в цілому так, як у всьому світі, і моди на вихрестів не було. Тому своєї самовизначальної назви "жид" вони не зрікалися... Тут читач може запитати: а як же називали юдеїв наші давніші предки? Про це інформує доктор філософії Петро Мірчук: "Українські літописці й українські історики виразно подають, що в Києві за княжої Руси була "жидівська", а не "єврейська" дільниця і "жидівські", а не "євpейські" ворота... українці вже від княжих часів вживали тільки назву "жиди". Тому в моїх писаннях я послідовно вживаю "споконвічну" українську назву - "жиди". (Петро Мірчук. Зустрічі й розмови в Ізраїлі).
Але повернімося до нашого сучасного питання (якраз питання, а не проблеми, бо такої насправді нема) й поглянемо на нього з історичної відстані, якою вимірюється тривалість буття юдейського народу. От що для нього важливіше: зберегти відоме у всьому світі власне історичне ім'я? чи піддатися тиску окремо взятого (російськомовного) соціуму, чиєїсь грубої стихії? Адже слово "жид" не містить у собі нічого негативного, воно ідентифікує означений етнос англійською мовою jew, французькою – juif, німецькою – jude, іспанською – judeo, польською – ?yd, словацькою – ?id, чеською – ?id, хорватською ?idovi, болгарською – жид, литовською – ?ydas, угорською – zsid?. Проник термін з італійської мови (giudeo), а той прийшов з грецької (іudaios). Від грецької форми також походить латинська – judaeus, а сама грецька назва – від староюдейського іеhуді – ?????? (юдей). Першоджерело: Юда, четвертий син Якова, онук Ісаака, правнук Авраама. Він же прабатько Давида, з чийого дому, як мовлено в Євангелії від Луки, мати Ісуса Христа Марія.
Від цього етноніму в різних мовах утворено багато імен, прізвищ, топонімів, назв для комах, рослин тощо. Але народ називав, а кон'юнктурник за вказівкою згори запобігливо перейменовував, наче ті назви належали до обсценної лексики. І хто мені скаже, що виграли місцеві люди та краєзнавство від перейменування у 30-х роках села Жидівці Бердичівського району на Радянське, а села Жидівці Погребищенського району на Чапаївку?..
То було колись, і, може, про це не згадувалося б, якби за ознакою дотичності не виник новий клопіт. Сьогодні декотрі групи українських євреїв та окремі особи, над якими досі тяжіє російська традиція, пишуть звернення, скарги, виступають у ЗМІ, вимагаючи заборонити українцям із ВО "Свобода" офіційно вживати природне для них слово "жид". Мовляв, якщо ми самі відкинули цей етнонім, то й ви мусите це зробити. Тобто через фобії однієї сторони має втратити елементарне право на власну історичність друга. Отакий "найновіший" принцип демократії!.. То, може, відновимо ще практику 20–30 років і почнемо садовити отих "жидовствующих" українців у буцегарню? Бо як же інакше позатуляємо їм роти?
Не обійшлося тут і без славнозвісної юдейської солідарності, що не знає кордонів, як от: "Про це пише газета "Сегодня". До редакції газети надійшов лист від лідерів Всесвітнього Форуму російськомовного єврейства (World Forum of Russian Jewry), в якому йдеться про оцінку діяльності партії "Свобода", їх ідеології та скандалу з вживанням слова "жид". ("Євреї оголосили війну Тягнибоку"). http://novomoskovsk.eu/2013/євреї-оголосили-війну-тягнибоку/
І даремне їм тлумачить знаний філолог Олександр Пономарів, що "в українській мові слово "жид" завжди було нейтральним і не мало антисемітського характеру. Негативного забарвлення слово "жид" набуло через те, що воно має негативне значення у російській мові". Батько вітчизняної історії Михайло Грушевський теж переконував: "Ми називаємо жидів жидами не в образу, а тому що здавна в Україні їх так називано і вони самі себе так називали, і в цім імені нема для них ніякої образи чи ганьби. Тепер, правда, часто уважають це слово за образливе і тому називають жидів з московська 'євреями'. [...] Саме слово 'жид' не образливе і нема чого його вважати за якусь лайку. Інакше потім буде здаватися, що наші давніші письменники - Шевченко й інші - жидів лаяли, коли називали жидами, хоч вони зовсім не зневажають жидів, але називали їх так, як вони в нашій мові називаються". (За підрахунками дослідників, Тарас Шевченко 64 рази вжив слово "жид" і жодного разу – "єврей"). http://ukrlife.org/main/evshan/serbyn12.htm
Правда, автори обох цих витягів визнавали за нацменшиною право на зміну власної самоназви, але й українці, в т. ч. "свободівці", мають право називати нацменшину по-своєму – так, як її називали їхні предки, як її називає світ. Ось чому Міністерство юстиції України ніяк не могло виявити "вживання в актах законодавства України термінів "жиди" та "жидівка", а також норм, якими б заборонялось вживання зазначених слів", – повідомляє LB.ua. http://lb.ua/news/2012/12/18/182947_minyust_upotreblyat_slovo_zhid.html
Пригадую, колись я запитав знайомого єврея, чи образливе для нього слово "жид". Почуту відповідь тоді зафіксував у короткій рефлексії:
Коли наслухався про ідиш та іврит,
наважився спитати я старого Герша,
чи є образливим для нього слово "жид".
І відповідь його була, мабуть, не перша,
бо хутко відповів без всякої мудрації:
"Залежить тут усе від інтонації".
Доволі лаконічно висловився на цю тему ізраїльський професор Соломон Ґольдельман: "Вживання в українській мові етноніма єврей на противагу синоніму жид є ознакою святенництва та боягузтва, оскільки його вживання є в українській мові природнім і не має зневажливого характеру, як у мові російській". Широке коло інтересів та погляди автора слів промовисто засвідчує ця книжка:
Авжеж слова професора найбільшою мірою стосувалися євреїв з колишньої підросійської України, бо, як уже мовлено, на решті українських земель була зовсім інша ситуація. На цей предмет Вікіпедія наводить цікавий приклад із мемуарів Микити Хрущова. Той згадує, що, "коли він 1939 року виступав перед євреями Західної України і називав їх, зрозуміло, "євреями", самі вони називали себе "жидами"[16]. http://ru.wikipedia.org/wiki/Жид#cite_note-14
Але якщо перелічені аргументи – "в ігнор!", то за логікою все треба змінювати. Атож, будемо переписувати історію від стародавніх літописів до нашого часу, переписувати пісні, фольклор, топоніміку, наприклад, одразу викинемо зі списку учасників Куликовської битви Родіона Жидовина; на одній тільки Львівщині перейменуємо місто Жидачів, село Ожидів, вулицю Жидівщину, ліс Жидівку, поле Жиди, Жидівське болото і т. п. Вилучатимемо комусь "дискомфортне" слово з усіх майбутніх книжок, як уже вилучили його з деяких літописів, зі словника Даля, та наслідуватимемо приклад Сталіна, який 1942 року змусив генерала Жидова змінити своє прізвище на "Жадов"... Доведеться викидати навіть з Інтернету всі афоризми з "неприємним" словом. І зречемося прекрасного життєстверджувального міфу про Вічного Жида, дарма що цією тезою юдейський народ проголошує свою незнищенність. Отож уперед на догоду всім вашим тисячолітнім поневолювачам, бо, здавши свої фортеці, ви почуватиметесь "комфортніше"! Насправді, назад!.. Замість того, щоб звикати до незалежної України, до її культури, до її тепер уже державної мови?
Так, я певен, ширше вживання української мови теж значною мірою допоможе позбутися прикрих асоціацій, приставучої залежності від колись накинутих стереотипів. Розумію, це нелегко, особливо коли довкола он скільки самих українців досі не можуть скинути колоніальну, але вже їм звичну, шкіру. Та все-таки це зробити можна і треба. Трапляються навіть випадки, гідні подиву. У моїй пам'яті досі живе подружжя з Києва (українець та єврейка), що гостювало у моєї сестри в Броварях. Симпатична чорнява жінка, як вона гарно співала українських пісень! І скільки багато їх знала! Вона любила їх співати... Вже близько тридцяти років минуло відтоді, а, бачте, досі не забувається.
Здавати рідні фортеці не новина, орієнтуватися на переможця – теж. На це віками грішили багато народів – іноді це диктувала безвихідь, потреба фізично вижити, а часом вельми хотілося суттєвого "покращення" (тьху тобі, лізе на язик!), хотілося втекти від свого невеселого іміджу або зрівнятися з тим, хто стояв із палкою над твоєю головою. Тим-то сьогодні, коли я дивлюся на пікет мобілізованої молоді біля Мін'юсту, дуже хочеться сказати відому фразу: "Не за те руки і ноги мучите!". Радо став би поруч, але з гаслом теж відомим: "За нашу і вашу свободу!".
Бо зовсім не ті цілі, зовсім недоречні на плакатах аналогії "русин", "малорос", "хохол". Перше аж ніяк не ображає українців: то їхня давніша назва, її ніхто не цурається; друге вже кануло в Лету разом з "Малоросією", а щодо третього – можна також сказати: залежить від інтонації. Бо саме по собі "хохол" – цілком пристойне російське слово, що означає "гребінь, чуб"; козаки отримали його за свого "оселедця" на поголеній голові. Червоний гребінь на шоломах грецьких та римських воїнів символізував характерну для півня войовничість. Та головне: які тут можуть бути аналогії?! То ж неспівмірні величини! "Жид" – ваш родовий символ для всієї планети, ваша підвалина, а "малорос", "хохол" – всього-на-всього чужі українцям назвиська, дріб'язок.
То що ж ви там, хлопці, захищали? Право називатися євреєм? Ні, тої монаршої милості досі ніхто не забирав, хоч я сумніваюся, що після неї синів Авраама сильніше полюбили, і їм легше зажилося. Ага, ви хотіли забрати право в українців самим вирішувати, як вас називати. О, це вже серйозний виклик, експансія на їхню мозкову територію! І даремне вас підняли на той пікет: він теж тиснув на кнопки гідності та обурення у пересічного й непересічного українця. Хоча це так зрозуміло: людина вільна у своєму виборі – їй може не подобатися ВО "Свобода" зі своєю програмою, але настирно вимагати від неї покори, відступу од вікової традиції рідного народу... Хто і як до цього додумався?! "Свобода" ж не змушує вас відмовлятися від слова "євреї"!.. Явна стратегічна помилка. Дальше педалювання цієї затії лише віддалятиме нас один від одного – авжеж на радість ворогам нашого єднання. Жаль.
Тікати від своєї історії та спадщини – річ безперспективна. Хто може гарантувати, що колись тебе не почнуть ображати словом "єврей"? І що – знову шукатимеш іншої самоназви?.. Адже всі наші стосунки (в т.ч. конфліктні ситуації, суперечливі інтереси) якраз і породжують ліпше чи гірше ставлення один до одного, різні інтонаційні відтінки в характеристиках. Тому краще не поступатися чужим настроям і смакам, краще берегти свій природний образ у всіх його людських рисах. Я твердо переконаний: ніхто і ніколи не повинен здавати свої фундаментальні цінності заради поточної вигоди, заради примарного комфорту. В тому полягає справжня гідність кожного. І що з нашого національного скарбу піде в небуття, а що залишиться – вирішить час. Ось наочний урок нам усім: хто раніше міг припустити, що, похований майже на 2000 літ, відродиться розмовний іврит?! Юдейський народ здійснив воістину нечуваний подвиг. Учімося!
Отож замість того, щоб тільки у зверненнях та заявах називати наше поєднання, докладімо зусиль, щоб воно повсюдно заволоділо нами реально. Заради взаємної поваги ми повинні йти один одному назустріч та позбавлятися власних помилок – і в тактиці, і в стратегії. На щастя, маємо приклади взаєморозуміння: вчений і публіцист Леонід Шульман, поет і філософ Мойсей Фішбейн та інші на ділі довели, що таке єднання цілком можливе. Я за єдність в обороні та визволенні, а не в капітуляції, не в здачі рідних мурів! Сподіваюся, знайдуться люди, що мене зрозуміють.
Останнім часом серед української інтелігенції поширився термін "юдей", що відповідає природним традиціям обох сторін і всього світу. Тому, на мою скромну думку, найкраща сьогодні політика в цьому аспекті – вільний обіг усіх вживаних слів. І ніхто нікому не затуляє рота, нікого не ламає через коліно! Демократія і час визначатимуть логіку нашого мирного співжиття.
Олекса Палійчук.
"Жидівський пробойовий курінь", сформований у червні 1919 під час Чортківської наступальної операції з жидівської міліції Тернополя. Командир – поручник Соломон Ляйнберг. 16 червня стрільці УГА відбили Тернопіль у поляків. Тоді ж, за уповноваженням виконавчого комітету жидів Тернополя (Жидівської національної ради) Ляйнберг звернувся до полковника Микитки з пропозицією вступити разом із кількома сотнями жидів до куреня УГА. У військових списках числився як "Жидівський пробойовий (ударний) курінь", що входив до І Корпусу Галицької Армії самостійним оперативним підрозділом. Складався з 1200 вояків. Серед командирів сотень і чет були також старшини-українці.
