16. Ганяють вітер по вулиці.
_____________________________________________________________________________
Марія Павлівна Гонта приїхала у Москву у 1929 році, разом з Борисом Пастернаком. Тривалий час працювала в редакції журналу "Прожектор", що згодом став називатися "Огонёк". Чудово володіла українською мовою і згадувала про свою роботу в уряді гетьмана Скоропадського, де викладала українську мову державним чиновникам. Незважаючи на тривале проживання поза Батьківщиною, Марія Павлівна бездоганно володіла добірною українською мовою. У свої 90 років пані Марія вживала слова і вислови, які ми вже забули. Мала пречудову бібліотеку української літератури. Завжди з пошаною називала імена тих українських письменників, твори яких зберігали красу мови.
Чудово знала рідну українську мову мати російського письменника Б. Васильєва, того самого, що написав "А зорі там тихі". Мене здивувала не тільки чистота мови, але й дивна елітарність цієї жінки, хоча вона провела все своє життя на далекій Смоленщині. Таких прикладів чимало. Можна пригадати вчених українського походження, співробітників різнопрофільних інститутів АН СРСР чи галузевих НДІ в Москві, які завжди бездоганно спілкувалися рідною мовою.
Тому, коли чую, як недосконало, як примітивно володіють українською мовою чільні особи Верховної Ради, адміністрації президента, урядових структур в Україні, то не можу не згадати поведінку власовців в обозах гітлерівської армії під час Другої світової війни. Власовці не знали німецької мови, але й намагалися приховати від людей, хто вони. Не голодували, але чомусь часто випрошували харчі у місцевого населення. "Мамка, хлєба, яйкі!" - вимагали вони. Так само, як власовці, поводяться в сучасній Україні "рибаки", "колісниченки", "симоненки". Дивина не у тому, що люди, проживаючи в рідній їм країні, погано знають мову, а у тому дивина, що вони затребувані.
На часі - черговий уривок "Слова о полку Ігоревім", перекладений академіком Д. С. Ліхачовим на російську мову.
_______________________________________________________________________________
"Ярославна рано плачет
в Путывле на забрале, приговаривая:
"Светлое и трижды светлое солнце!
Всем ты тепло и прекрасно:
зачем, владыко, простерло ты горячие свои лучи
на воинов моего лады?
В поле безводном жаждою им луки скрутило,
горем им колчаны заткнуло".
Переклад на російську мову академіка Д. С. Ліхачова
"Ярославна рано плаче
В Путивлі на заборолі, докоряючи*:
"Ясне й триясне Сонце!
Всім ти тепле і красне.
Чому, господине, простер палюче проміння
На Лади воїв?
В полі безводнім спрагою їм луки спряже,
Тугою їм тули затче"
На основі тексту, опублікованного у 1800 році
_____________________________________________________________________________
Незнання академіком Д. С. Ліхачовим української мови не дивина. Дивина у тому, що вчений був провідним спеціалістом "древньої руської літератури", не знаючи первісної основи тієї самої древньоруської літератури - мови.
Що "забороло" якось повязано з "забором" а не з "забралом", очевидно. Новотвір "забрало" тут недоречний. Дещо складніше було зрозуміти слово "аркучи", яке вжито від грецького та латинського дієслова "ara" (???, іонійське ???) - молитися, молитися з докорами. Це стара форма молитви і тому богиня Кари названа у "Слові о полку Ігоревім" як "Карна і Жля", а у древніх - "???" - богиня прокляття, богиня помсти. Потрібно враховувати, що Ярославна - з П'ємонту України - Галицько-Волинської землі.
Незнання української мови підвело академіка Д. С. Ліхачова при перекладі вислову "спрагою їм луки спряже". Поетичність повісті ("Слово о полку Ігоревім" названо "повісті") у тому, що автор майстерно вживає сталі народні вислови, як тут: "спрагою спряже". Перед стрільбою лук "напрягають", а на привалах, в походах попускають натяг. Тому, "спряжити лук" - зняти напряг. Отже, українка Єфросинія Ярославна знає тонкощі військової справи, академік - ні. Так само з висловом "тугою їм тули затче" - від дієслова "ткати", а не "затикати". Смішить також переклад "зачем, владыко, простерло ты?".
_____________________________________________________________________________
