Чи бувало з вами таке, що ви готуєте для когось страву, але не куштуєте її? Професійних кухарів запитання звичайно може здивувати :), але не те, що не куштуєте, навіть не пробуєте на смак…

Ось йдеш містом і в уяві виникає страва – соковитий стейк з ароматною шкірочкою в супроводі імбирного соусу… чому саме імбирний? Не знаю, але уява захотіла саме його.

Або – гостра-гостра курка по-індійськи – тандурі… Чи локшина з обсмаженими креветками і кисло-солодкавим ледь гострим соусом…

Відкрию таємницю – мій організм останні сім днів смакує лише воду. Мої рецептори чітко розрізняють смак води, наскільки вона солодка, кислувата чи прісна… є вода настільки несмачна, що її взагалі неможливо пити.

Мій кулінарний хист і сила волі чи духу – вражає :) Я готую страви вдома і подаю їх на стіл. Я вдихаю аромати настільки повно, що у мене в роті з'являється їхній смак. Я відчуваю наскільки соковита страва, наскільки підсмажені шматочки і як вони хрумтять, вбираю в себе нові аромати зготованих страв, спецій та прянощів.

Я стікала по стільцю, коли вдихала запах смаженої картоплі на керамічній сковорідці (а сковорідка таки має значення) та салату з молоденької цибульки, редис очки, огірочка, заправленого сметанкою….

І це ще не все – я таки знайшла рецепт імбирного соусу. Їх, виявляється, безліч. У різних модифікаціях, з різноманітними інгредієнтами, до розмаїття страв.

Тепер я мрію приготувати запечену рибу з овочами і подати її на стіл знову ж таки з соусом з імбиру, але саме до риби, і білим прохолодним вином…

Весна! Різнобарв'я! Шал ароматів і спокуса смаків!