Чому існує ностальгія за СРСР серед українців і не лише українців
Коли більше двадцяти років тому СРСР, цей "колос на глиняних ногах", розвалився, майже усі українці сприймали це, як свято і велику подію, яка таки сталася, незважаючи не те, що в це не всі вірили. Навіть та невелика частина людей, яка хотіла зберегти СРСР, завжди говорили: "Цей СРСР (мається на увазі той, що існував) ні на що не здатний, потрібно його розвалити і зробити новий СРСР". На той час було зрозуміло, що СРСР це сторінка історії, яка минула, і добре, що вона минула.
Дуже мені запам'яталися слова старого чоловіка, якому тоді будо 92 роки. Він, коли дізнався, що рухнув СРСР, сказав: "Слава Богу. Пережили це..." І от тепер, коли "це" вже історія, майже кожне опитування показує, що кількість ностальгуючих за СРСР зростає і зростає. Що виглядає доволі таки дивно, якщо не сказати безглуздо.
Жалкувати за СРСР, це все одно, що жалкувати за кріпосним правом часів царської Росії. Коли "добрий" пан ходив з нагайкою і бив "бидло" (як правило, так пани називали своїх кріпаків, які на нього безкоштовно працювали). А потім, як добрий панич, давав копійку кріпаку, щоб він міг її пропити в кабаку. СРСР був фактично царською Росією з кріпосним правом, але замість панів була партійна номенклатура, а роль нагайки виконувало КГБ і його "помічники". Хоча копійчини не було, замість панської копійчини були червоні плакати та траспоранти, які постійно хвалили СРСР.
Важко зрозуміти яка може бути ностальгія за злиденним життям в СРСР, коли більшість населення отримувало заробітну плату, якої з великим трудом вистачало від зарплатні до авансу. Коли елементарні речі приходилося купувати або в великих чергах, або в спекулянтів за надмірно високими цінами. Коли основною розвагою людей, були мітинги та партійні збори. Чому сучасні люди, які давно забули, що таке злидні, і вже не просто купують товари, а займаються шопінгом і тратять безкінечно гроші на нові і нові забаганки і розваги, хочуть і хвалять злиденне життя часів СРСР? Це можна було б назвати мазохізмом, якщо не якось інакше.
Але відповідь на це запитання знаходиться дещо в іншій площині. Коли спілкуєшся із прихильником СРСР і слухаєш його розповіді про щасливе життя в Радянські Україні, чітко замічаєш, що він не про справжнє життя в СРСР, а про "кіношне" життя. Навіть якщо людина жила в часи СРСР і добре пам'ятає ті часи, але вона намагається розповідати, не як було в реальному житті, а як це показували радянські фільми, а сьогодні російські фільми дублюють ці радянські міфи про щасливе життя при комуністичному режимі. В результаті в людей складається міфічне враження про той СРСР, який мало що спільного має із реальним життям тоді. В радянських фільмах, усі люди щасливі, живуть в величезних квартирах, їздять на автомобілях (хоча в СРСР особистий автомобіль був дефіцитом), нескінченно гуляють в ресторанах і барах,а якщо і ходять на роботу то лише, для того щоб завести любовну інтрижку. Тому не дивно, що в радянських фільмах найбільшою проблемою радянських людей є любовні негаразди, а інших проблем взагалі не існує. Не життя, а просто рай на землі. Нічого не потрібно робити, можна постійно байдикувати і при цьому жити щасливо. Хіба зараз так можливо?
Цей міфічний СРСР дуже сильно засів в головах деяких молодих і не дуже молодих людей. Треба сказати, що немає нічого в цьому дивного. В часи СРСР існував аналогічний міф про США. Радянські люди не могли вільно побувати в США, тому уява про США, як країну, де усі мільйонери і тільки тим займаються, що катаються на великих автомобілях і яхтах, був дуже популярний. Тепер це виглядає смішно,але тоді американізм був дуже популярний в СРСР особливо серед молоді.
Тепер щось аналогічне спостерігаємо в Україні, і не лише в Україні, відносно часів СРСР. Дійсно, життя не проста річ. Але сьогодні можливості українців на голову вище, ніж в жителів Радянської України. Не існує ніяких перешкод для тих же молодих і не дуже молодих українців робити кар'єру в бізнесі, або на державній службі. Можливо, це не так просто і не дуже легко. Але було б лише бажання та реальне хотіння зробити щось із своїм життя. Але ні. Займатися власною кар'єрою чи бізнесом, це так тяжко, це так напружено. Значно краще видумати для себе міф про щасливе життя в СРСР, де усе безкоштовне, де гроші платять лише тому, що ти ходиш на роботу, де можна весь час гуляти і розважатися. І немає значення, що в СРСР нічого цього не було,а була тяжка безглузда робота і проблем було на порядок більше, ніж в наш час. Але хіба хочеться про це думати, хочеться мріяти про "доброго і чуйного" Генерального секретаря ЦК КПРС, який усіх накормить і про всіх подбає. Міф про царство небесне на землі дуже популярний.
Міф про СРСР, це просто знахідка для політиків і українських, і російських, і казахських, і ще будь-яких. Людей, які не хочуть жити своїм життям, не хочуть працювати, не хочуть реально досягати успіхів в житті достатньо і в Україні, і в інших країнах СНД. Але вони хочуть "доброго царя часів СРСР" і для політиків такий електорат просто знахідка. Вони будуть мріяти про золоті часи СРСР, а за цей час політики зможуть вирішити свої політичні амбіції і отримати непоганий зиск для себе з цієї "фата моргани". Що поробиш, дуже легко обманути людину, яка сама себе обманює і жалкую про міфічний СРСР.
