"Ясна, дзвінка закінченість сонета..." (М. Зеров)

У сонеті "Класики" М. Зеров(1890-1937) задекларував свій творчий принцип: "Ясна, дзвінка закінченість сонета".Принципу домінування звучання, котре досягається композиційною організацією словесного матеріалу з естетичною метою, поет дотримується у кожному тексті.

За позірної сухості метричної композиції, канон таїть невичерпні можливості для нескінченної кількості варіантів реалізації на фонічному рівні поетичної ідеї гармонії. Інтонація тексту проявляє участь підсвідомості у переживанні поетичної ідеї, відповідно метрична композиція сонета є одним із чинників, через котрий підсвідомість реалізує себе.

Прикладом цьому може послужити створений 22 квітня 1921 року Миколою Зеровим сонет "Данте". Дату поет означує не випадково, бо з цим пов'язаний дивний феномен. Попередньо назвавши твір "В царстві прообразів", М. Зеров залишив свідчення: "Поезія, якої я не розумію: подібно до "Сна Святослава (Cor anxium), ця річ мені приснилася".

Сагою дивною, без демена й весла,

Ми пропливали вдвох, – я й чарівник Верґілій.

Як бронза він різьбивсь – і до далеких лілій

Ріка незнана нас, гойдаючи, несла.

Латаття там плелось без ліку і числа,

На світ займалося в пустелі златохвилій;

Я поглядом тонув у тій наплаві білій,

А слухом – у речах небесного посла.

Я чув: „Ці лілії, що упояють чаром,

Далеко від землі, від valle lacrimarum,

Зросли тут засівом Господньої руки;

Далекі від тривог і від земної сварки,

Колишуться і снять, одвічні двійники

Сонетів і канцон майбутнього Петрарки".

Сон дивний у своїй символіці, бо сонети та канцони майбутнього Петрарки бачаться білими ліліями на невідомій ріці. Отже, сонет про творчість, або як, незалежно від нашої свідомості, Слово постає перед духовним зором поета у неподільності приналежності до Вічності та вимагає свого втілення. Перехід Слова як духовної субстанції у час і матеріалізація у тексті здійснюються через свідомість індивіда, митця.

У потоці поетичного мовлення структуральні зв'язки між складовими візії (ріка, човен, лілії) трансформуються у синтаксичні; задають тривалість інтонаційної лінії, а чергування коливань інтонаційних хвиль відповідно до вимог метра в потоці лінійного мовлення членують звуковий образ сонета на фонічні відрізки, котрі свідомістю сприймаються у відношенні до певних реалій навколишнього світу, а слова постають під час рецепції як носії певного змісту.

Нагадаємо, що "винахідники" сонета ставили для себе за мету створити поетичну формулу, за законами якої можна передати гармонію небесних сфер.

І ця небесна гармонія справді втілена й проявлена у сонеті М.Зерова „Данте" домінуючим звучанням фонеми „а" (у тексті вона актуалізується 45 разів) та фонеми „о" (33 випадки актуалізації); разом ці найбільш вокалізовані фонеми складають більше третини від 176 голосних фонем тексту. Оскільки кількість голосних фонем у сонеті обумовлена каноном та визначається метром, то переважання у кількісному і в акцентуючому вираженні однієї з фонем визначає тональність звучання тексту; відповідно метрична композиція реалізує не тільки схему метра, а музичний принцип побудови. Серед приголосних фонем найчастіше актуалізовані такі, що підсилюють дзвінкість тексту ("л", "н", "в"). До того ж вісім віршів закінчуються просо дійним "а", до того ж дев'ять рядків починаються складом з "а".

Такі цікаві спостереження за текстами підтверджують як невичерпність канону сонета, який у кожному тексті виграє іншими барвами, так і досконале володіння поетами-неокласиками мовою як матеріалом та інструментарієм поетичної творчості.