turchyn
кандидат філологічних наук, викладач Галицького коледжу імені В'ячеслава Чорновола
03.01.2013
1028
33

Ми жили поміж них, живемо поряд з ними...

Ми з мужем належимо до покоління, казки про війну та навколо неї витали над нашими колисками. Так, саме казки, бо правди нам, дітям, не довіряли.

Поряд з нами жили інші діти, їхні батьки були не такими і не з того середовища, звідки наші, але правди їм теж не довіряли.

Ми слухались батьків, гарно вчилися, бо без науки людиною не станеш, і піднялись над своїм селянсько-колгоспним походженням до рівня радянської трудової інтелігенції.

Ті, що росли поряд з нами, стартували у життя із надійних платформ.

На пересіку вісімдесятих наші стежки почали перехрещуватись. Чому, спробую пояснити нижче.

Батько нашого приятеля Володі працював у великому та багатому місті у сфері боротьби з націоналізмом, бандерівцями і т.п. неприємними явищами. Приходилось багатьох виселяти у Сибір, арештовувати, а те, що залишалось,- срібний, золотий посуд, інші дорогоцінності приходилось забирати собі. За важкий труд держава нагородила його з виходом у відставку котеджем (бандьорів то виселили!) у невеличкому містечку. Правда, батько чомусь невдовзі повісився.

Володя - талановитий юнак, стартував легко та успішно. Звичайно, поступати йому було нескладно. Але все якось не складалось. Вчився, покидав, пробував себе в іншій сфері. Повернувся до рідного містечка із трьома незакінченими освітами, прописками у тих містах, про які інші й не дозволяли собі мріяти та вірним розрахунком, що срібного посуду із вензелями знатних родин великого міста вистачить надовго. Справді, вистачало, аби не працювати.

Життя, знайомі, все, що відкрилось про життя для нього, для його сусідів, надто згидилось. Не тільки йому. Ті близькі Володі друзі і подруги теж не витримували правди, усі домашні колекції, назбирані батьками під час доблесних обшуків, тепер ішли на горілку, наркотики, аби втекти, забутись від підлоти життя.

Їх уже немає в живих. Усі, кого ми знали, а був час, коли вони прагнули людського спілкування і шукали когось, з ким їх не пов*язувала спільне минуле батьків. Вони пішли з життя, не витримавши зради, не змігши сприйняти її та пережити.

Дехто пробував вперто втриматись на плаву, але якщо батьки працювали у певній сфері, то діти не можуть залишатись в стороні, мусять продовжувати сімейні традиції. Дітям легко, знову ж для них відчиняються двері вузів, і не тих, які загальнонародні, подібно педагогічного, політехнічного, а тих, які самі хотіли. А потім враз - удар падає на дітей, уже внуків тих, хто зрадив. Отак ні з того, ні з іншого стають наркоманами та ще й гинуть у тюрмі.

Називаючи імена та осіб, деколи згадуємо наших знайомих. Ось її батько разом із братом доносили про все, що відбувалось у селі наприкінці сорокових- на початку п*ятдесятих. Обидва отримали від держави відповідно винагороду, повісились трохи пізніше. Шляхом своїх рідних іде дочка, успішна комуністка і всі дивіденди теж отримує, а вже ні її, ні її дітей немає в живих.

Найболючіше згадувати тих, котрі справді були невинними, уся правда про їхніх батьків відкрилась їм пізніш, і вони утікали від цієї правди.

Декому здається, що тролити - це так невинно, щось там написав, аби нейтралізувати правду або перевести розмову в інше русло, дискусію звести на брутальну сварку, комусь там створити заданий імідж, а ніхто не бачить, ніхто не знає. І вигідно. Але чомусь так складається, що суспільство добрим словом згадує Василя Стуса чи В. Чорновола, але і не пробує встановити імена тих, хто їх бив у пику. Як би суперечливо не сприймалась постать С. Бандери, чомусь ніхто із живих енкаведистів чи їхніх дітей не пропонує: не ставте пам*ятник Бандері, а поставте моєму батькові, бо саме він убив стількох-то бандерівців чи розстріляв останнього, чи виселив того-то у Сибір?

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

33

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"