Ми вас заріжемо, але не боляче
У 8 річного сина моїх знайомих неврологічний тикоз. Дуже розумний, активний хлопчик. Хвороба почалася з трирічного віку. Розумію, що захворювання, як і будь-які психоневрологічні порушення, складне. Добиває найбільше лікування. Складається враження, що усе лікування зводиться до суцільного експерименту - допоможе добре, не допоможе - ще краще, будемо далі експерементувати. Дитині уже в пошуку причин тикозу пролікували все на всяк випадок - від ангін, якими він ніколи не хворів, до глистів, які також можуть викликати подібні реакції. Купа дороговартісних аналізів, консультацій і ніякого результату. І найголовніше, що кожен лікар говорить протилежну іншому версію, призначає протилежне лікування. Коли побачила список препаратів вжахнулася, доросла людина такої кількості просто не витримає. Одночасно призначено заспокійливе і збуджуюче, антибіотики і ще купа всякого, вибачте, г... складається враження, що дитя це уже на 95% із ліків складається. Знайома плаче,бо боїться,що в підлітковому віці у дитини буде багато проблем і комплексів.Та і самій важко дивитись на дитину особливо у стадії загострення хвороби. Намагаюсь якось їх підтримати, щоб вони не зациклювались на проблемі. Сама багато читала, що можливо дитина просто переросте з віком. Але сподобалась позиція одного лікаря: "Тіки мають бути невидимими для батьків. Їх немає, навіть якщо вони є. Те, що батьки на них звернтають увагу – найнебезпечніше для хворої дитини. Не менш важливо "оживити" дитину, сходити зайвий раз в ляльковий театр, пограти в рухливі ігри, дати вволю покататись на санчатах, поганяти м"яч. А медикаментозне лікування може і не допомогти зовсім, тому не варто викидати гроші на ліки, подаруйте дитині радість." Чесний лікар.
