Дмитро Пташка
Україна понад усе! "Я на сторожі коло їх поставлю Слово!" Т.Г. Шевченко
23.11.2012
5459
6

Чому я розмовляю українською.

Час від часу серед моїх нових знайомих знаходяться люди, що ставлять мені це питання. Ще декілька років тому у багатьох із них в очах можна було прочитати неприхований і щирий подив: "…вокруг же все разговаривают на руССком?" Зараз такого вже нема, хоча саме питання продовжує звучати. Цікаво, що 9/10 подібних людей, за моїми власними спостереженнями, є росіянами. А чи є в них паспорт громадянина України чи ні – це вже другорядна справа. Себе вони вважають росіянами і чітко усвідомлюють, наскільки для них важлива власна мова. Мешкаючи в Україні вже більше ніж 20(!) років, вони принципово відмовляються розмовляти українською, більше того – нав'язують свою мову нам!

Мій шлях до усвідомлення того факту, що я маю розмовляти саме українською був досить довгим. Стартові умови були абсолютно однаковими, як для країни Рад: російськомовним було ГЕТЬ УСЕ! Вчився я у російській школі під Києвом, і ті декілька годин рідної мови та літератури, що входили до навчального плану, як виявилося в майбутньому, дали мені лише уявлення про власну мову. Випускний клас я закінчував вже в українській школі, проте чим вона відрізнялася від російської я так і не зрозумів. Крім зазначених вище двох предметів, викладалося все російською. Цікаво, що тепер, коли за часів незалежності ситуація змінилась на дзеркально протилежну, росіяни підняли ґвалт. Виявляється, що в Україні викладати у школах українською мовою ніяк не можна! Бо тоді наші діти забудуть свій "язык" і стануть українцями! Якщо вже в них таке загострене почуття справедливості, чого тоді мовчали за часів СРСР?

Як би там не було, проте я завжди пам'ятав, що я – українець. Напевно, саме це знання і стало тим маяком, на світло якого я йшов, попри те, що з дитинства був російськомовним. А в 1991 році, нарешті, здійснилася мрія багатьох поколінь і моя країна стала вільною і незалежною!.. (до речі, Вам ніколи не здавалося, що цей вислів обірваний десь посередині? Поміркуйте над цим у вільний час, зараз зупинятися на цьому не буду – це тема окремої розмови). Ці два факти на поличках моєї пам'яті пролежали досить довго. Періодично я їх звідти витягував, струшував пил і … клав назад.

До початку 00-х, як і всі мої знайомі, я був російськомовним українцем. При цьому вважав себе патріотом своєї держави, як це не дико звучить. Це ми вже тут позвикали, а між іншим для всього світу це безглуздя і божевілля! Спробуйте лиш уявити собі француза, який живе у Франції, вважає себе патріотом Франції і розмовляє… німецькою. Тому, що так розмовляє 30% німецьких окупантів, які захопили його країну під час другої світової війни, залишилися тут жити, і на правах завойовника категорично відмовляються вчити французьку. І все це божевілля триває досі, тільки тому, що "всі" так розмовляють!

Між тим, чим далі – тим більше мені подобалося, як звучать українські слова, а вимовляти їх самому було чистим і нічим не прихованим естетичним задоволенням: смач-но-го, ко-ха-на, не-мов-ля… Не слова – пісня! Нарешті, восени 2003 року цих пісень у мене назбиралася критична маса і я зважився на свою першу серйозну спробу забалакати українською. Вона була не зовсім вдалою: мене вистачило лише на місяць, може два. Не пам'ятаю точно. Можу лиш стверджувати, що це був не осмислений вибір, а просто поклик душі. Раптово почавшись, і зазнавши сильної критики з боку своєї дівчини, декількох своїх знайомих і колег по роботі, він так само раптово згас. Щоправда, лише тимчасово. І хоча вислухати тоді довелося багато і різного, на кшталт: "мовчи, або краще розмовляй російською, в тебе жахлива вимова!", "у тебе словниковий запас настільки маленький, що розмовляй ліпше російською!", "українська тобі не пасує!", "зроби ласку, не псуй мову!" і т.п., незважаючи на все це, цей досвід відклався у моїй пам'яті, як позитивний.

Друга спроба виявилась більш вдалою. Це було навесні 2004 р. Як раз за півроку до помаранчевої революції, перед черговими президентськими виборами. У моїй свідомості нарешті склалися в один логічний ланцюжок поняття Україна-українець-українська мова.

Купивши собі декілька словників (тлумачний та орфографічний), я кожен день боровся за чистоту своєї мови. Це було цікаво, дізнаватися нове слово, а потім вимовляти його, звикаючи до його звучання: ле-гі-нь, ки-ла, ма-чу-ла…

А влітку якось раптово і майже повністю змінилося все коло мого спілкування. І коли десь через місяць мене спитали: "Ви так гарно розмовляєте українською мовою… Ви часом не із Західної України? О-о-о! Це був справжній тріумф! І хоча моя вимова аж ніяк не нагадує західноукраїнську, мені все одно було приємно.

Цікаво, що багато хто з росіян вважає мову мешканців західної України суржиком польської, мадярської і румунської. Насправді – це міф, коріння якого, напевно, уходить в 70-ті роки минулого сторіччя. Як розповідав мені колишній співробітник про ті часи: "Забалакаєш у Львові російською – відразу переходять на польську чи мадярську і роблячи чесні очі кажуть: "Вибачте пане, російської не розумію!". Таким чином львів'яни примушували росіян вчити українську". За останні п'ять років сам був у Львові декілька разів, але такого вже не бачив. Є декілька слів, вочевидь не українських, але для прикордонних областей це нормально. А так – мова, як мова.

В зв'язку із нещодавно прийнятим, сумнозвісним законом КіКо, який, власне, і спонукав мене до написання своєї історії, я дещо переосмислив і систематизував причини, чому я розмовляю саме українською мовою. Отже:

1. Я – УКРАЇНЕЦЬ! І живу я не де-небудь, а в УКРАЇНІ!!! На своїй, Богом даній землі! І українська мова – МОЯ РІДНА!!! Це мова МОЇХ предків, які за неї боролися, воювали і ПОМИРАЛИ!!!

2. Рідна мова, як матір. Вона може бути лише одна. Найближча і найдорожча. Відмовитися від своєї мови – це наче відмовитися від найріднішої в світі людини, що тебе народила і виростила. Бр-р-р! Огидний вчинок, якому немає виправдання!

3. Мова – це ментальність. Іншими словами – погляд на світ. А ту ментальність, що несе в собі російська мова мені категорично не подобається! Чому – це окрема стаття.

4. Мова – це маркер. У себе вдома ми на це не звертаємо уваги, але варто Вам виїхати за кордон, як впізнати співвітчизника на вулиці іноземного міста у більшості випадків стає можливим лише за його мовою.

5. Останнє. Менш важливе, але, як то кажуть – дрібничка, а приємно! В порівнянні з українською, російська є лише ПОХІДНОЮ! Тому БРАТИ і СЕСТРИ, закликаю Вас! Уникайте НЕЯКІСНОЇ ПІДРОБКИ, користуйтесь ОРИГІНАЛОМ!!! Своєю, рідною, співучою, і взагалі, однією з НАЙКРАЩИХ МОВ світу – УКРАЇНСЬКОЮ!

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"