Дві гривні
Проводили з колегою експеримент на толерантність до клієнтів у місцевих рестораціях. У найдорожчих замовляли найдешевшу страву та простили розділити її на двох. При отриманні рахунку сповіщали офіціанта, що не вистачає докласти дві гривні. До нас викликали адміністраторів, ті просили до ресторану кликати знайомих, аби підвезли нещасні купюри. Потім... ми "випадково" заходили у кишенях копійки...
Згадала, як років шість тому з другом сиділи в одній кафешці, на місці якої сьогодні відділення банку. Та мала назву "Олівія". Частенько там замовляли салат з крабовим м'ясом та пиво. Завжди обслуговувала одна і та сама офіціантка, звали її Ауріка. Приємна дівчина з довгим чорним волоссям. Останній раз, коли навідалися туди, Ауріки не було на зміні.
З якогось дива зробили більше замовлення. По рахунку не вистачало дві гривні і якісь копійки.
- Завтра зранку принесемо вам п'ять, - просили офіціантку, але та й слухати нас не хотіла.
- Залишайте мобільний телефон! - пропонувала натомість.
- Угу! А ви мені що дасте в залог за телефон? Завтра прийду, а ви мені скажете, що й в очі нас не бачили? За таку суму, можу вам лише посвідчення залишили, - та офіціантка документів не хотіла.
Довелося обдзвонювати друзів, щоб підвезли гроші. Більше ми в "Олівію" не ходили.
Шановні вінницькі ресторатори. Звертайте увагу не лише на інтер'єри своїх закладів. Сьогодні почула дуже правильні слова: "Клієнт з ресторану повинен вийти задоволеним і з посмішкою на обличчі." Тоді не будете дивуватися, чого у сусіда густо, а у вас ... пусто...
