Українізований Київ
— Скажи, а сейчас вообще реально найти работу в Киеве, если не знаешь украинский язык? - запитала нещодавно у мене донька власниці квартири, яку я орендую. Їй вже 27. Вона — корінна киянка. 10 останніх років прожила у Німеччині зі своїми батьками. В усіх там є робота. З України виїхали, бо тут, за їхніми словами, немає жодних перспектив.
Відповідаю, що не стикався з такою проблемою і ніколи не чув нічого подібного від російськомовних знайомих. Запитання взагалі здалося дивним.
— Я вот слышу на улице, в транспорте, в магазинах, что очень много людей разговаривают на украинском. Тебе наверное легче, потому что ты хорошо им владеешь. Ты же преподаешь украинский в школе или университете, да? - продовжувала вона.
Не знаю, чому вона вирішила, що я викладач української, але пояснив, що в Києві взагалі не існує мовної проблеми. Кожен розмовляє тією мовою, якою зручно. Про випадки мовної дискримінації на роботі теж не чув.
Я приїхав у Київ 10 років тому — якраз тоді, коли моя співрозмовниця виїхала звідси. Згадую, як в тролейбусі просив "передайте, будь ласка, 50 коп. на квиток" і усі пасажири оглядалися на мене. Було враження, що я рідкісна тваринка, яка видає дивні вуху звуки. Головний стереотип тоді — якщо розмовляєш українською, то ти з села.
Так тривало ще кілька років. А зараз ситуація дійсно змінилася. Мабуть, тому дівчина і не впізнала своє місто. Щось подібне у своєму блозі ще минулого року констатував Михайло Бродський. Я не знаю причин, але багато людей перейшли на українську, дехто просто перестав соромитись нею розмовляти. Це радує.
