Один день з життя колектора…

Горобці співали так тихо, що їх було майже не чути. Легкий вітер розвівав кучері, полегшуючи ранковий жар червневого сонця. Під ногами трава набирала свої соки та ставала по особливому зеленою та пишною. Легкою ходою молодий юнак топтав траву, вслухався, в мабуть лише йому чутний, спів солов'я та радів новому літньому дню. Він весело та невимушено йшов на автобусну зупинку, щоб зупинити маршрутку чи першу-ліпшу машину та потрапити на роботу. Збоку він виглядав радісним безтурботним молодиком...     На роботі він був сама серйозність. Кожного дня, незалежно від погоди, настрою, політичного стану в країні чи психологічної ситуації в родині він завжди безпристрасно та холодно робив свою роботу. Він був колектор.      Показово спокійним, фальшиво солодким голосом він щоденно пояснював людям наслідки неносіння грошей в банк. Жоден з клієнтів не бачив його після закінчення розмови, коли він міг лаятися сам до себе в повний голос. І далі дзвонити. Дзвонити, дзвонити, дзвонити...      Листи боржникам він писав особливо витончено. Для цього щовечора   хронічно перечитував Фукуяму, Керк'єгора, Шопенгауера, Сартра... Він був творчим колектором з легко ранимою душею, який хотів бути ефективним на своїй роботі. Одного разу він побачив, як красиво краплі дощу падають на скло вікна та поволі сповзають з нього. Він одразу захотів це описати, передати словом, виразити серцем, але в цей мент він писав не сонет, не оду, не любовне зізнання, а вимогу про погашення кредиту. А там таке заборонено – не той стиль. Неформат.     Якби всі люди платили кредити –  він би опанував іншу професію. Якби виконавча служба добросовісно виконувала свої обов'яки –  він би опанував іншу професію. Якби міліція, прокуратура, юстиція, БТІ, земельний кадастр строго дотримувалися букви закону – він би опанував іншу професію. Якби йому, як і всім в цьому світі, не потрібно було грошей –  він би знайшов інше застосування своїм талантам, ніж бути "вибивалом в законі".     Вітер зігнав хмару і край сонця прикрасив вечірнє небо. Після буденного робочого дня він повертався додому. Горобці співали голосно, як ніколи, трави від теплого дощу та яскравого сонця високо задерли свої голівки вгору, вітер погнав хмару і зник разом з нею. Колектор наближався до будинку. Він бачив горобців, але вони здавалися йому німі, трава здавалася йому некрасивою некошеною, зайвою. Величі небесної блакиті перемішаної з сірим він зовсім не помічав. Він дивився під ноги. Він прожив ще один день колектора. Чи завтра вітер знову нажене хмару і дасть йому тих декілька щасливих митей подивитися як красиво краплі дощу падають на скло вікна та поволі сповзають з нього?