Подивившись в інтернеті відео, як заступник голови Верховної Ради комуніст Адам Мартинюк душив за шию депутата-бютівця Олега Ляшка, я відразу виклав його на своїй сторінці у фейсбуці.
- Жесть, з першого погляду Мартинюк - психопат! - прокоментувала одна моя знайома. - Це реінкарнація Шарикова.
Я пригадав фільм "Собаче серце". Коли герой влаштувався завідуючим підвідділом очищення Москви від бродячих тварин, професор Преображенський запитав, чим це від нього так огидно пахне.
Шариков заклопотано понюхав свою куртку.
- Ну, що ж, пахне... відомо. За фахом. Вчора котів душили-душили, душили-душили, душили-душили...- обличчя кіногероя перекошується злобою.
Щось подібне промигтіло на обличчі нашого віце-спікера, коли він зі свого місця метнувся до депутата, щоб схопити того за горло і кинути на підлогу.
Бійки в українському парламенті уже не новина. Але у Мартинюка нерви здали вперше. Та видно, що дуже довго він накопичував у собі злобу на цілий світ. Бо пізніше, давши слово Ляшку біля мікрофона, пригрозив:
- Я схвачу й за інше місце, яке у вас дуже продуктивне.
За подібне хамство у британській палаті лордів чи сенаті США такого політика не тільки піддали б суспільному осуду, а й посадили б за ґрати. У нас же товариш Мартинюк може бути спокійним. Бо майже вся Верховна Рада — суцільна реінкарнація шарикових і швондерів.
