Доброго ранку!
Сонце зійшло о 7:40 за моїм годинником. Надворі, певно, морозно. І якось занадто спокійно. Ніби люди вирішили перечекати, і ніхто не наважується зробити крок за двері. Світило тільки-но випірнуло з-за горизонту. Трохи не таке, як зазвичай. Чітко простежується вертикально витягнутий ареал, форма нагадує запалену свічку. Поки-що не засліплює очі. Промайне кілька миттєвостей за годинником Сонця, і на світило вже не глянеш просто так – неозброєним оком. Іще пів миті, і воно заховалось за шістнадцятиповерхівку.
Якщо замислитись, або, не замислюючись, просто відчути тепло й непохитність Сонячного світла, умовно уявити себе на його місці, наша земна метушня починає викликати посмішку. Будильник, радіо, сніданок, приведення себе в більш-менш робочий стан, вулиця, громадський транспорт, люди, які поспішають встигнути. Робота, кава/чай/цигарка, вранішній гумор, обговорення невідкладних завдань та світових новин. Треба бути в курсі подій, ми неодмінно маємо вплинути на ситуацію, чи хоча б сформувати свою думку та прийняти одну зі сторін...
Вогненний шар зі Сходу неквапливо підіймається небосхилом, засліплюючи очі та воскрешаючи посмішки на людських обличчях. Сьогодні він дарує нам світло. Але ще трохи, якихось пару миттєвостей, і його тепло оновить життя, розтопить, змиє старе разом із снігом та льодом, щоб дати життєдайну вологу та свіже повітря Весні.
