КОЛИ ДОН КОРЛЕОНЕ ОДЯГАЄ ПОГОНИ....

Свирид Петрович ось вже третю годину нервував.

Не заспокоювала ні улюблена телепрограма, ні смачний борщ, ні свіжа преса, ні цікавий бестселер  про чергового Крутого, котрий воював проти сліпих.

Нервова система була не в порядку і причиною тому були не сімейні негаразди, не проблеми на роботі, не відсутність коштів – бо з цим у Свирида Петровича був повний порядок. Причиною значного знервування було маленьке янголятко – донька Люся, котра навчалась в престижному ВУЗі в Києві, а це приїхала на вихідних додому. Приїхала, і відразу ж втекла на дискотеку, пообіцявши через кілька годин повернутись.

Кілька годин вже пройшло, а Люськи – опецькуватої та капризної дівулі, яку татусь вважав справжнім янголом і красунечкою, все не було. Свирид Петрович не один десяток років працював дільничним інспектором в місті і не раз спостерігав, чим для молодої дівчини може обернутися подібне міроприємство. А з наркоманами, ґвалтівниками, хуліганами, розбишаками і просто "крутими" придурками, чиї татусі великі шишки, доводилося стикатися по роботі майже кожного дня.

Тому привід для хвилювання був серйозний. Апогеєм суботнього вечора став кримінальний сюжет Костянтина Стогнія, котрий у всіх подробицях смакував діло рук якогось маніяка.

Свирид Петрович, довго не роздумуючи, дістав з шафи форму міліціянта, якою страшенно пишався, викликав чергову патрульну машину і вирушив на пошуки доньки. Уява вже малювала наркомана, котрий вириває жіночу сумочку з рук нещасної Люськи, чи хулігана, котрий мацає його дівчинку десь в кущах. Причому Люськині габарити турботливий татусь не враховував. Діти завжди залишаються дітьми...

Міліцейська автівка зупинилася якраз навпроти входу в найпопулярніше в місті кафе "Херувим", куди зазвичай сходилася вся молодь по закінченню чергової дискодригалки, яку коректно називали танцями. Час був досить пізній, клієнтів вже не було, а бармен Вася уважно перераховував, відкладаючи на окрему купу найновіші купюри з метою засунути їх потім собі в шкарпетку, аби втаїти від господаря частину виручки. Свирид Петрович підійшов ззаду, акурат в той момент, коли Вася вже запихав до власної шкарпетки товсту пачку купюр.

- Крадемо! – гаркнув міліціонер і швидким рухом, перекинувши Васю, стягнув з нього злополучну шкарпетку. Купюри розсипались на долівку, а молоденький бармен зрозумів, що попався.

Свирид Петрович церемонитися не став – відразу повіз Васю до відділка, по дорозі взнавши, що дівчина в рожевій сукні сьогодні заходила, випила пива з однокласником Вадиком Яцюком, потім вліпила супутнику хорошого ляпаса і подалася кудись з бару під руку з місцевим плейбоєм, на прізвисько паштет.

Свирид Петрович замислився: якщо дала ляпаса, значить було за що. А може цей негідник з непристойною пропозицією до його кровиночки поліз?

Не завадило б навідатися до товариша Яцюка.

Вадик Яцюк був хорошим хлопчиком, відмінно навчався, грав на скрипці, не палив, тільки зрідка дозволяв собі випити пива. Саме  того вечора в татовому гаражі Вадику вперше запропонували покурити травички, розписавши весь ефект та задоволення від цього процесу. Травички Яцюк ніколи не палив, та згодом погодився за компанію з хлопцями, поки п'яний тато в будинку влаштовував скандал.

За цигаркою з планом і застав його Свирид Петрович. Унюхавши запах, він одразу запихнув всю веселу компанію до міліцейського бобика, а зачувши, як випивший Яцюк-старший бехкає на кухні столовий сервіз, не полінувався повернутися й вкинути до машини, як шолудивого кота, ще й підвипившого чолов'ягу.

З відділку машина виїхала пустою, попередньо порозселявши і хлопців, котрі сміялись від травички та безглуздості ситуації і п'яного татка, котрий так і не розумів що до чого. Пояснити де знаходиться Люська Яцюк не зміг, так як того вечора з таткового гаража не виходив. Та поміркувавши задурманеним мозком, зрозумів, що його знову вкотре переплутали з Паштетом.

Приблизне місце, де тусувався Паштет, вкрай стурбований тато знав. Тому й вирушив до приватного помешкання на окраїні міста.

Паштет був круглим валютним міняйлою і авторитетним торговцем краденими речами. До нього зверталися за мобільниками і апаратурою, котрі він продавав з під-поли дешевше, ніж на місцевому ринку. І того вечора Паштет саме грузив в щойно підігнаний покупцем "бусик" два вкрадені телевізори.

Свирид Петрович з'явився  вчасно і не встиг ділок і оком змигнути, як опинився в наручниках і вже їхав під конвоєм до відділку міліції.

- Так, - пригадував ошарашений Паштет – попив пива, вийшов з Люсею, та вона стрибнула в таксі до Шнобиля і поїхала, а куди – не знаю.

Таксист Шнобиль мав величезний ніс і підторговув наркотою – робив він це тихо і акуратно, і всі в місті знали, що коли чого треба, потрібно шукати Шнобиля. Цього вечора йому особливо фортило, бо попався клієнт, котрому конче необхідна була чимала партія зілля. Не довго думаючи таксі попрямувало до точки, де зазвичай брав товар оптом сам Шнобиль. Носатий таксист вже відчував непоганий проценти, а в шкіряному дипломаті клієнта лежали тугенькі пачки, як у вікно автомобіля зненацька постукали. І Шнобиль с поліетиленовим пакетом "ширки" і грошовитий огрядний дядько з повним дипломатом грошей опинилися в міліцейському бобику.

А Шнобиль, якого Свирид Петрович добряче схопив за носа, пригадував клієнтку в рожевій сукні.

- А, так. Пригадую. Підвіз дівчину на Леніна 25, де вона й вийшла. І все.

Свирид Петрович добре знав, що на Леніна 25, проживає Люськина стара подруга Галка. Тому міліція вирішила провідати ще й Галку.

Тієї ночі Галка не спала. Пів року тому її "пощастило" вискочити заміж за чистісінького віслюка, котрий нині виганяв її з власної квартири, вимагав розлучення і бігав за молодою дружиною з кулаками. Терпець Галин уривався і сьогодні в запалі вона опустила на голову благовірного масивну сковороду. Кров бризками розтеклася на кухні, а Галя, вийшовши з шокового стану, думала що робити далі. Найпершим її поривом було зателефонувати батькам, що вона й зробила. Негайно приїхавши, мама з татом зрозуміли, яка перспектива в доньки, особливо це зрозумів тато – відомий в місті юрист. Тому на сімейній нараді було прийнято рішення запакувати мертвого зятя в мішок і викинути в глибочезний кар'єр. Та щойно неповоротке, товсте і вже мертве тіло так сяк вклали до мішка й почали тягнути до машини як нагодилась міліція.

Свирид Петрович аж ніяк не чекав застати шанованого в місті юриста над перетягуванням тіла власного зятя, а його дружину й дочку  записати в спільники, та картина говорила сама за себе. На руках всіх трьох клацнули наручники, а пакет раптом заворушився і на світ Божий, потираючи розбиту голову, виліз покалічений зять.

- Люська прийшла до мене десь о 10, випила кави, пожалілась, що всі чоловіки – козли і пішла миритися зі своїм бувшим. – розповіла заплакана Галя Свириду Петровичу, ритмічно перекручуючи наручник, поки родину Галопенків везли у відділок.

Ніч безкінечних поїздок та полювання на злочинців вкінець вимотала Свирида Петровича, тому він вирішив заїхати додому за валідолом. Машина тихо зупинилась в кущах бузку і важко дихаючи, міліціонер побрів до воріт.

Біля хвіртки,  мирно стояли Люська з Сашком і смачно цілувалися. Від серця у Свирида Петровича відлягло. На мить він згадав, що бувший Люськин зайнявся приватним підприємництвом і продає фальсифіковану горілку. Та нехай там вже  - може він вже не бувший, а теперішній. Диви, як смачно виціловуються, гляди, може й зятем ще стане....

...Начальник міліції задумливо чухав потилицю: що за унікум цей Свирид Петрович, йому з такими показниками розкриття злочинів в Інтерполі працювати. Бач, який хитрий лис – за одну ніч виконав показники цілого відділку.

- Премію Свириду Петровичу. І іменний годинник.... –  дав розпорядження керівник, піднявши слухавку.