Сакральний український кінематограф

Часто міфи впливає на свідомість і поведінку пересічної людини набагато більше, ніж історично істина. Аналогічно з кінофільмами, оскільки інтерес до них в декілька разів більший від інтересу до перевірених Держкомстатом показників ВВП.

Домінування абстракцій над реальністю показове в сфері сюжетних ліній кіно. Для прикладу візьмемо історичний кінематограф наших сусідів – поляків та росіян.

Дивно, але їм подобається в українцях лише те, що колись лякало їхніх предків: козаки, гайдамаки, махновці, скоро будуть подобатись бандерівці. А от українців як працьовитих будівельників, збиральників полуниці, домогосподарок та повій вони недолюблюють та зневажають. Але ж другий образ куди ближчий до реальності!

Польський та російській кінематограф працює у тому ж напрямку, що й колективна свідомість (можливо, навпаки, але це не важливо). Звичайно, можна це пояснити браком власних сюжетів в певні історичні періоди, але це мало що пояснює.

Так, "1612" та ціла низка польських історичних стрічок провалились, тоді як "Вогнем і мечем" та "Тарас Бульба" б'ють рекорди, про них дискутують у Сеймі та Державні Думі, вони збирають непогану касу.

Багато говорять про добросусідські відносини з Польщею, і особливо з Росією, але мало хто знає про те, що це таке "добросусідські відносини", особливо з Москвою, тому в цьому напрямку нічого й не виходить. Насправді, щоб сподобатися нашим сусідам, ми маємо почати вести себе відповідно їхніх архетипних уявлень про нас, зафіксованих в їхньому ж кінематографі. Лише тоді, коли ми навчимося рвати червоні прапори та смажити яєчню на їхніх поганських символах, зможемо сміливо розраховувати на їхню братську любов та щиру прихильність.

Більш того, саме про нас будуть згадувати та знімати фільми на цих теренах через 250 років. Не важливо чим ці авантюри закінчаться. Мазепа програв Петру І, але саме його постать притягувала Байрона, Пушкіна, Гюго, Ліста, Чайковського та Сосюру. Наполеон програв Олександру, але хто такий корсиканець на французькому престолі, і хто такий цей посередній німець на російському троні? Десятикратна кількісна перевага фільмів про Бонапарт над фільмами про Олександра -  яскравий тому приклад. Великий  інтеграційний проект Македонського провалився, але який то був провал. Ще до цього часу Голівуд у великому боргу перед царем маленької Македонії.

Зараз світовий кінематограф відчуває брак героїзму, тому звертається до фантастики. "Аватар" та "Трансформери" – наслідок військово-космічних здобутків американців.

Однак ми мусимо йому допомогти, поставити йому нові сюжети, нові ролі, які будуть захоплювати уяву майбутніх поколінь. В іншому разі, історичні фільми майбутнього будуть лише про чеченців та піратів із Сомалі: "Піратами Карибського моря" в ХХІІІ столітті будуть чорношкірі сомалійці, що ганяють чесних українських моряків – нецікавих та епізодичних персонажів, потрібних режисеру для персоніфікації всього слабкого, а "Робін Гудом" та "Ганнібалом" стануть Усама бін Ладен та Дока Умаров відповідно. Помаранчева революція, судячи з фільму "Оранжевое небо", завершилась повним провалом, тому на неї покладати надії не варто).

Якщо польський та російський кінематограф відповідає архетипам їхніх народів, то український відповідає нашому архетипу, тобто, його в нас майже немає. Найкращий український режисер - Параджанов. З огляду на це, дуже добре, що до влади прийшла "неукраїнська влада", адже з "українською" в нас нічого путнього не виходило починаючи з часів Аскольда і до Ющенка. Безперечно, Азаров насправді теж українець, в іншому випадку навіщо він так героїчно намагається розмовляти українською мовою? Тому найкращим для України було б запросити якусь особистість на зразок Едуарда Лімонова. Звісно, Шуфрич, Бродський чи Ляшко також були б веселими керманичами.

Отже, світове кіно зобов'язує нас відповідати існуючим типам українців. Тому кожен, кому не байдужа доля світового кінематографу, має дати собі звіт, що він планує робити для того, аби забезпечити майбутнім поколінням сценаристів, режисерів, літераторів та інших митців більш-менш достойний сюжет, оскільки все, що було тут після вбивства останнього бандерівця може потягнути лише на серіал категорії Б про напіворганізований бандитизм, але тут все зроблене другосортними фільмами Голівуду та російськими стрічками кінця ХХ – початку ХХІ століття.

P.S. В країні перманентних невдалих реформ важко повірити, що десять сценаріїв до блокбастерів можуть мати більшу цінність, ніж сто проектів реформ.
Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"