Суд з банками. Захист прав споживачів.

Доповнення до проекту, пов'язані з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 за конституційним зверненням Андрія Степаненка (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Доповнення 1. На відміну від загальної норми цивільного законодавства, що регулює застосування наслідків спливу позовної давності (пункти 3 та 4 статті 267 ЦК), Законом України "Про захист прав споживачів", встановлено спеціальний порядок застосування давності у споживчих правовідносинах. Зазначеним Законом встановлена пряма заборона на задоволення вимог, що подаються після спливу давності.

Тому, у разі подання позову про погашення боргового зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту із пропуском строків позовної давності, в порядку, передбаченому частиною 7 пункту 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суд застосовує позовну давність без заяви сторони у спорі. Наведене також стосується спеціальної позовної давності в один рік, встановленої частиною 1 пункту 2 статті 258 ЦК, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Доповнення 2. Частина 7 пункту 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачає, що кредитодавцю забороняється вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. У зв'язку із наведеним, такий спосіб захисту порушеного права, як вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставне/іпотечне майно, не може застосовуватись для договорів про надання споживчого кредиту. З наведених підстав, в порядку позовного провадження, зазначені виконавчі написи мають визнаватися такими, що не підлягають виконанню.

Доповнення 3. На відміну від загальної норми цивільного законодавства, що регулює дострокове повернення позики у разі прострочення сплати чергової частини (пункт 2 статті 1050 ЦК), Законом України "Про захист прав споживачів", встановлено спеціальний порядок реалізації такого права кредитодавцем.

Пунктом 10 статті 11 зазначеного Закону встановлено вичерпний перелік випадків за яких кредитодавець може вимагати дострокового повернення споживчого кредиту, вилучення продукції або застосування іншої санкції. Зокрема, обов'язковою передумовою для задоволення таких вимог кредитодавця є наявність письмового повідомлення споживача, яке ним було отримано, та за умови, що споживач протягом тридцяти календарних днів не усунув порушення договору.

Доповнення 4. Частиною 2 пункту 8 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено обов'язок кредитодавця корегувати кредитні зобов'язання споживача у бік їх зменшення, якщо споживач скористався правом дострокового повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат. Відсутність зазначеного коригування, вчиненого сторонами у письмовому вигляді (пункт 4 статті 11 Закону), після кожного дострокового повернення споживчого кредиту, шляхом збільшення суми виплат, є порушенням прав споживача з боку кредитодавця. За таких обставин, досудова вимога кредитодавця про порушення умов договору та позов є передчасними, оскільки споживача позбавлено достовірної інформації про розмір періодичних платежів. Встановивши зазначені обставини, суди мають відмовляти у задоволенні позовів про стягнення боргу за договорами про надання споживчого кредиту.

Доповнення 5. Положеннями пункту 7 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачається, що право відкликання згоди на отримання кредиту не застосовується до споживчих кредитів, забезпечених іпотекою та споживчих кредитів на придбання житла. Наведене відображає позицію законодавця відносно того, що кредити на придбання житла є споживчими кредитами, а також вказує, що розмір (грошова сума) споживчого кредиту Законом не обмежується.

Доповнення 6. Пунктом 4 статті 203 ЦК передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. При цьому і загальна норма права (пункт 1 статті 1047 та стаття 1055 ЦК) і спеціальна (пункт 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів") встановлюють письмову форму кредитного договору, як імперативну.

Таким чином, договір в цілому або будь-яка його частина, вчинена без дотримання письмової форми є нікчемними. З підстав, передбачених пунктом 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", кредитодавець зобов'язаний надати споживачеві оригінал кредитного договору, що містить всі додатки та умови, згідно яких виконуватиметься кредитне зобов'язання. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Закон зобов'язує доводити не факт ознайомлення споживача з умовами договору й прийняття їх, а факт передання споживачеві оригіналу договору у письмовій формі.

Оригінали будь-яких додатків, додаткових умов чи правил, на які містяться посилання у тексті договору також мають бути надані споживачеві у письмовій формі в оригіналі. За таких обставин, договори про надання споживчого кредиту не можуть укладатися шляхом прийняття типових умов, що публікуються у засобах масової інформації, на інтернет-сайтах та точках обслуговування кредитодавця, що не підписуються споживачем та не надаються йому, як оригінал договору.

Будь-яку частину договору, на яку є посилання у договорі, але не підписану споживачем, якщо її можна вилучити або змінити без його відома, за відсутності доказів отримання її споживачем в оригіналі, слід вважати нікчемною через недотримання письмової форми (пункт 2 статті 207 ЦК).

Доповнення 7. Не передання споживачеві оригіналу договору є істотним порушенням, яке обмежує споживача в реалізації своїх прав, зокрема права на відкликання згоди на укладання договору (частина 1 пункту 6 статті 11 Закону). Оскільки Законом передбачено, що перебіг строку на відкликання згоди розпочинається з моменту виконання кредитодавцем обов'язку, встановленого пунктом 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі не доведення зазначеного факту, строк на відкликання згоди на укладання договору є таким, що не сплив.

Оскільки споживач має право відкликати згоду саме на укладання договору, то у випадку використання ним такого права, договір є не укладеним (правочин не вчинено). Регламент застосування наслідків недійсності такого договору зазначено у пункті 6 статті 11 Закону. У разі наявності договорів забезпечення (поруки, застави тощо) до них застосовуються положення пункту 2 статті 548 ЦК.

Якщо з обставин справи вбачається відсутність доказів своєчасного передання оригіналу договору споживачеві, досудова вимога кредитодавця про порушення умов договору та позов є передчасними, оскільки споживача позбавлено достовірної інформації про розмір періодичних платежів та інші зобов'язання, встановлені договором (незалежно від наявності права на відкликання згоди). Встановивши зазначені обставини, суди мають відмовляти у задоволенні позовів про стягнення боргу за договорами про надання споживчого кредиту.

Доповнення 8. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені діючим законодавством, зокрема Цивільним кодексом, Законом України від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (стаття 6), Законом України від 12 травня 1991 року №1024-XII "Про захист прав споживачів" (стаття 11) тощо.

У відповідності до вимог статті 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відсутність у змісті кредитного договору істотних умов встановлених законом чи нормативним актом, або необхідних, виходячи зі змісту оферти та акцепту зумовлює не укладенність договору (правочин не вчинено).

При цьому судам слід мати на увазі, що для договорів про надання споживчого кредиту існують особливі істотні умови (пункт 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"), не притаманні для інших банківських правочинів, зокрема - дата видачі кредиту та детальний розпис сукупної вартості кредиту.

Встановивши відсутність у змісті кредитного договору істотних умов суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення заборгованості чи визнання договору недійсним, оскільки у цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Доповнення 9. Загальні вимоги щодо розгляду спорів про визнання угод недійсними роз'яснено Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". При використанні споживачами особливих прав, наданих статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів", слід враховувати наступне. Пунктом 3 зазначеної статті Закону встановлено перелік несправедливих умов договору, який не є вичерпним.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Право вимагати зміни положення договору чи визнання недійсним належить споживачеві. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.Обов'язок доведення зазначених зв'язків між положеннями договору покладається на споживача.

Доповнення 10. Пунктом 8 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Наведена норма використовується до будь-яких положень договорів про надання споживчого кредиту, включаючи ціну договору.

Доповнення 11. Пунктом 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено імперативне правило щодо письмової форми оферти до договору про надання споживчого кредиту. Недодержання цієї форми, несвоєчасне чи неповне надання інформації про умови кредитування, надання недостовірної інформації вважається введенням в оману та надає споживачеві права вимагати розірвання договору і відшкодування заподіяних збитків (частина 1 пункту 7 статті 15 Закону) і моральної шкоди (пункт 2 статті 22 Закону).

При цьому, судам слід враховувати вимоги чинного законодавства щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема належним та допустимим доказом надання оферти у письмовому вигляді є інформаційний лист (бюлетень, повідомлення, довідка тощо), яка підписана споживачем та містить передбачені законом відомості щодо запропонованих умов кредитування. Не є належним та допустимим доказом письмова декларація споживача (у змісті анкети чи договору) про отримання відомостей щодо умов кредитування, оскільки вона позбавляє суд можливості оцінити повноту, достовірність та своєчасність наданої інформації.

Встановивши факт відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування суд постановляє окрему ухвалу про застосування відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів (частина 7 пункту 1 статті 23 Закону) до Держстандарту (пункт 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1177 від 17 серпня 2002 року).

Доповнення 12. Судам слід враховувати, що положеннями частини 2 пункту 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено заборону на вилучення продукції у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. Зазначена згода має відповідати вільному волевиявленню споживача на момент звернення кредитодавця з вимогами щодо вилучення продукції.

Виходячи з наведеного, виконавчі написи нотаріусів про звернення стягнення на майно, яке є забезпеченням споживчого кредиту не є передбаченим законом способом захисту порушеного права та на вимогу споживача визнаються такими, що не підлягають виконанню. Збитки завдані споживачам через вилучення продукції без їхньої згоди або без отримання відповідного судового рішення підлягають відшкодуванню винною стороною у повному обсязі. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 2 статті 22 Закону).

Доповнення 13. Колекторська діяльність, що здійснюється як структурними підрозділами кредитодавців, так і сторонніми установами у порядку аутсорсінгу, та містить ознаки підприємницької практики, яка вводить споживача в оману або є агресивною забороняється. Перелік агресивних форм підприємницької практики, та таких, що вводять в оману встановлений статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та не є вичерпним.

Збитки завдані споживачам через застосування нечесної підприємницької практики підлягають відшкодуванню винною стороною у повному обсязі. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 2 статті 22 Закону).

Вище наведені зауваження і доповнення були подані мною у ВССУ через Генеральну Прокуратуру (за що їм велика вдячність)

Андрій Степаненко, Генеральний директор компанії "Гранд Iншур"