Тележурналіст. Головне вижити.
Знову задзвенів проклятий будильник. Автоматично береш його і відключаєш. Мрієш ще хоч 5 хвилин поспати. Поступово ці 5 нещасних хвилин перетворюються на 10, 15, 20 хвилин. Потім включається розум. Розуміючи, що проспав, підриваєшся, ніби ошпарений, натягуєш на себе якусь одежину, давишся бутербродами, і, перечіпаючись через поріг, летиш на роботу. В маршрутці уявляєш себе оселедцем чи шпротиною. Галопом влітаєш в ліфт. Там, перекидаючи вміст сумки, панічно шукаєш редакційне посвідчення, бо знаєш: на вході сидять два злісні, вічно чимось невдоволені охоронці. Нальоту показуєш їм перевернуте до гори низом посвідчення, влітаєш в редакцію, де тебе уже чекають обурені оператор та водій. Перекинувшись парою незлих тихих слів, береш касету і всі троє біжите до машини. Поки машина розігрівається, оператор розповідає тобі яка ти падлюка, грозиться написати доповідну та вчинити фізичну розправу. В цей момент водій піддакує оператору і єхидно посміхається.
Застрягши в пробці, уже ти смієшся з водія, який злісно матюкаючись обзиває всіх водіїв тупими козлами. Оператор, обнявши камеру, дрихне на задньому сидінні. Ти йому заздриш.
Нарешті добралися до УНІАНУ чи УКРІНФОРМу. Оператор розкладає техніку та перевіряє звук у відеокамері, водій мабуть, спить у машині. Ти шукаєш організатора прес-конференції, щоб у взяти у нього синхрон (інтерв'ю). Він відправляє тебе на пошуки свого прес-секретаря, мовляв у нього вся інформація, а деталі почуєте на пресусі. Слідом за натовпом таких як ти, сонних та зачуханих журналістів, біжиш в пошуках прес-секретаря. Той з напханою документами папкою стоїть у коридорі попиваючи каву. Оточений злісним сонним натовпом, нещасний дістає з папки прес-релізи і роздаючи їх журналістам, оголошує про початок прес-конференції. На ній намагаєшся робити розумний вираз обличчя, хоча думками ти десь на орбіті. Оператор свариться з фотографами, які вічно "влазять" у кадр. Раптом задзвенів телефон. Телефонує головний редактор. Всі присутні в залі обернулися в твою сторону, і злим поглядом дали тобі зрозуміти, що ти егоїст, бо на початку засідання всіх просили відключити мобілки. Телефон розривається. Ти скрутившись в позу "Зю", тихо виходиш у коридор. По ту сторону трубки редактор дає настанови та укази щодо теми зйомки. Повертаєшся до зали. Там огошують про закінчення прес-конференції. Оператор віддає тобі касету та повідомляє, що зняв 10 хвилин відео. Ти подумки його матюкаєш і проклинаєш, а з добрим виразом обличчям дякуєш йому та забираєш касету.
По дорозі на базу, слухаєш радіо та обговорюєш з водієм та оператором погоду.
Сівши за комп'ютер, намагаєшся згадати про що йшлося на пресусі. За спиною горлопанить редактор, вимагаючи щоб через 10 хвилин текст лежав у нього на столі. Автоматично переписуєш прес-реліз та бажаєш гарного здоров" я людині, що його написала.
У монтажці тричі начитуєш текст, бо ніяк не можеш вимовити кляте слово "рефрижератор" . Відеоінженер дивиться на тебе вовком. Перекриваючи начитку відеом, знову проклинаєш оператора і весь його рід аж до третього коліна. Знято погано і мало. На відео крім пресухи - жіночі ноги, груди та сідниці. Це так розважався оператор.
Йдучи до дому, мрієш виспатися. Хоча спати уже не хочеться.
Вечором дзвонить адміністратор та повідомляє, що у тебе завтра виїзд у 8 ранку. Заводиш будильник на 6 ранку. Хочеться застрелитися.
