Я хотів би розмовляти тією мовою, що й моя баба, хоч то й неможливо, бо вона належала до іншого світу, що вже за її життя зник, від нього тільки дещо зосталося в уламках фразеології, часом екзотичної. Дуже люблю одну бабину примовку, хоч про неї непросто розказати, бо доведеться розбавляти ту фразу нинішньою мовою, й це вийде як чай другої заварки. Спробую написати її окремо. Вона звучала так:

— Надійся з чорта солодкого мняса!

Говорилося це здебільшого про хлопців, моїх ровесників, що робили якусь шкоду. Але при тім малися на увазі не тільки ці хлопці, а й їхні батьки й діди, яких баба добре знала в їхньому хлоп'ячому віці, і вони вже тоді грішили так, що від їхнього нащадка не можна було сподіватися нічого путнього.

У баби солодке — все, що добре на смак

У тій фразі все заворожувало, якщо знати бабину мову. Ну от — солодке мнясо. У баби солодке — все, що добре на смак, як-от борщ, хоч він насправді міг бути гостро-пекучий, із перцем. Але ж тут, хоч-не-хоч, ішлося про тіло тих хлопців, про яких це сказано. А я ж знав на дотик кожен їхній мускул, бо ми часто билися чи боролися й відчували один одного тілами, і я міг би сказати, що на смак ті хлопці більше солоні, а не солодкі. Але бабина примовка була старша за мій досвід. Можливо, вона прийшла з тих туманних часів, коли це ще не було метафорою, й кожне слово означало тільки те, що сказано. Але ж якщо мнясо не було метафорою, то й чорт також не був метафорою, і хтось колись справді знав, який він на смак. Цей здогад підтверджує ще одна фраза. Баба могла сказати про когось: "Любується, як чорт козеням!". Ніби нічого такого, малі козенята таки гарні, крім того, він любується, бо вони схожі на нього. Але цю фразу так просто не придумаєш, і хто її колись перший сказав, то мусив бути очевидець — той, хто справді бачив.

×