Таліб, як відомо, означає — учень. Це ще й ім"я. Як служив у армії, у моєму екіпажі було аж два таких — узбеки Таліб-джан Кадиров і Таліб-джан Кипчаков. Утім, їх прозвали Толіками. Обидва з Андижана, де тепло. У релейній радіостанції (будка на шасі ГАЗ-66), якою я командував, була пічка-буржуйка, яку вони звали "андижаном". Зимою, по суботах, у полку призначали паркові дні — в автопарку доводилося товктися на морозі до обіду. Талібів-Толіків я ставив до пічки, щоб не мерзли. Мав надію, що вони заразом приберуть там моє командирське місце, де вічний бардак, як і досі на будь-якому з моїх робочих місць.
Перед обідом зазирав туди — бардак лишався той самий, а Таліби щасливі. Бо знайшли й відремонтували мого годинника, давно поламаного. Або просто читали мені вірші по-своєму. Приміром, так: "Ишик-мишик-тешик", що означало "кицька-мишка-нірка" й мало, очевидно, ще й еротичний підтекст, бо вони сміялися. У тому веселому неробстві була їхня свобода, з якою нічого не вдавалося зробити.
Мав надію, що вони приберуть моє місце
Один із Талібів мав дивну потилицю — плоску, немов обрубану. За це наша шоста рота дражнила його Квадратним. Особливо це потішало другого Таліба. Інколи він казав щось по-узбецьки й додавав: "Кавадратний, падло нєрусскоє!" Остання фраза взагалі була ходовою в полку, хоч тут служили майже всі якраз нєрусскіє — наші, білоруси та азіяти, навіть корейці. Наша полкова пісня звучала так: "Россія — бєрьозки да поля, Россія — любімая моя! Как дорога ти для солдата, родная русская зємля!" Утім, земля, по якій ми парадним кроком марширували з цією піснею, була білоруська. Та їй-богу, про це не думалося й співалося з приємністю. Часом і тепер мугичу це, як ніхто не чує, і буваю зворушений. "Р-рота… запє-вай! Падли нєрусскіє…"
2 
1
Коментарі
15