Коли довго не сняться сни — це так, наче давно не читав газет і не знаєш, що в світі робиться. Чи й гірше, бо сни, на відміну від газет, позбавлені помилок, вони ніколи не бувають придумані, там усе так, як воно є.

Недавно почав снитися один. У кімнаті було зовсім темно, і ось у кутку я раптом побачив дивну горбисту місцевість, вкриту світлою зеленню, такою, як ото мох або трава на мілинах, коли спаде вода. Може, цей сон — весна, та, що буде. Я хотів придивитися — і все пропало. Бо сон почав снитися, коли я ще не зовсім заснув і ще міг бачити його очима, й тим сполохав його.

Другий був інший. Наче сидимо ми з матір"ю коло воріт на лавці під в"язом, а за нами у дворі наша хата, обставлена на зиму кукурудзяними стеблами. А вже скоро весна, і мати каже, що пора прибрати оте кукурудзиння, бо там стільки мишей розвелося, що вони хату розвалять.

Колись тих мишей ганяли коти, а як матері не стало, коти зійшли з двору.

Як матері не стало, коти зійшли з двору

Я питаю, хто тепер живе в нашій хаті. Мати каже, що живе Гриша. Це її молодший брат, мій дядько. Він помер ще раніше, ніж мати, але уві сні ніщо не дивне. Та й правильно, бо він же в цьому дворі народився й виріс. Хоч за моєї пам"яті бував тут рідко, бо не мирився з моїм батьком. Обидва по війні сиділи в таборах, і дядько казав на батька "власовець". А той тільки сміявся мовчки, якось так, що видно всі зуби, аж страшно, й моя баба ховала ножі під припічок.

От і добре, що Гриша живе в цій хаті, він же її нам помагав перекривати, коли ми міняли солому на шифер. Вони тоді з батьком вже постаріли й перестали дражнитися. Цей сон був короткий, він обірвався дзвінком будильника ще на тім місці, де мати сказала, що тут живе Гриша. А все інше я дописав потім — щоб не забути, хто де тепер живе.

×