Бачив на Осокорках: по дорозі, в армійському протигазі, йшов молодий хлопець.
Узагалі, коли виник оцей ажіотаж навколо свинячого грипу, першими почали носити марлеві пов"язки молоді люди — ті, хто не пам"ятає післячорнобильського літа в Києві 1986 року. І тепер їм самим треба пережити щось отаке — як власний досвід. Їхні пов"язки — мов забрала лицарських шоломів. Їм це личить. Це трохи навіть на грані піжонства. Можливо, хтось із них відчув це — одягнув протигаз, і картину врівноважила іронія.
Десь отак воно було й 1986-го. Тоді, окрім профілактичного каберне, від радіації рекомендували вдягати щось на голову. Я купив чудового чорного широкополого капелюха. У ньому справді здавалося не страшно, бо він, зараза, був таки гарний на мені.
І ось одного дня редакція молодіжної газети відрядила нас до солдатів-ліквідаторів робити репортаж. Поїхали туди — я і фотокор Міша, якого ми звали Мойшею. Нам сказали не забути головні убори, бо інакше в Зону не впустять. Ну, в мене є капелюх. А Мойша позичив у своїх малих дочок білу панамку. Вона на ньому сиділа зворушливо — над переламаним ще в юності носом.
Ми пішли шукати каберне
Із нами в тій поїздці був ще один комсомольський клерк, із тих, що вміють бути непомітними. Ми благополучно зробили свою справу й повернулися назад. Але ще раніше до редакції зателефонували з обкому комсомолу й категорично попросили більше не присилати "цих двох клоунів". Справді, ми з Мойшею, може, і мали пристойний вигляд — кожен окремо. Одначе, поставлені поруч, представляли собою таки пару придурків. Так нам редактор і сказав.
Ми не надто переживали й пішли шукати каберне. І нічого нам не сталося. Тільки згодом Мойша, несподівано й назавжди, втратив жінку — матір тих дітей, в яких він тоді позичав панамку.
5 
1
Коментарі
16