Є один затишний спогад, якого довго не брався описувати, бо як опишеш — то немовби попрощаєшся, а не хочеться. А діло було так. Якось літом я рубав дрова в селі, тріска одскочила і вдарила в око, сильно, аж перестав бачити. Пішов у ФАП. Завідуюча, добра душа, знала мене, а тільки чим вона поможе? Каже, це треба в райцентр, там є така НН, дуже гарний окуліст, але до неї завжди черга, ось я дам записку, щоб вам довго не стояти. І написала на клаптику від якогось бланка: "НН, подивіться на цього чоловіка!".
Я подався в райцентр. Черга до окуліста — таки довга. Матері з дітьми на руках, одноокі діди й кілька жінок із фінгалами під очима (у всіх одна причина: корова сказилася і вдарила, а що ви хочете, це ж Спасівка, мухи кусючі, зарази!). Спека, серпень. На порозі напис: вхід тільки в бахілах. Які бахіли! В кінці коридора голі робітники в кирзових чоботях довбали стіну, скреготів перфоратор і стояла курява. Двері до окуліста одчинені, НН інколи виходить на поріг і окидає поглядом чергу. Вибирає не по порядку, а — кому більше треба, і вона це вирішує сама, першими кличе тих, що з дітьми. Ніхто не протестує. Здається, всім цікаво — кого вибере, бо в самому її виборі є тріумф і незаперечність, як у знаменитій фразі капітана Жеглова: "А теперь — Горбатый!". І сама НН, і всі навколо явно тішилися цим процесом. Я свою записку не показував. НН сама покликала: "Дядьку, не стовбичте там, ви мені портите картину!". Вона була справді чудо. І нічого ж особливого не робила, просто дуже впевнено й швидко оглядала кожного і так само швидко знаходила спосіб лікування — хоча ще п'ять хвилин тому, саме отут, серед бідності й безвиході, це здавалося неможливим. А вона знала, уміла знати, що — можливо.
Мене потім питали, які краплі вона виписала. Чесно — не знаю, які.
5 
1
Коментарі
2