Ексклюзиви
Четвер, 30 вересня 2010 18:28
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Котове пузо

 

Коли здається, що ти вже остаточно порозумнішав і живеш так, як треба — усе це насправді може означати щось зовсім інше, ніж ти собі думаєш.

Кінець нинішнього літа й початок осені був у мене якраз отаким — сповненим добрих знаків, що я їх, як скоро з"ясувалося, неправильно розшифрував. Ну, от, бувало, повісиш сорочку десь на гілці, потім знов одягнеш — а там уже хтось живе й кусається або тріпоче крильцями в тебе поміж лопаток. І ти знов скидаєш сорочку, і всю цю братію обережно випускаєш на волю. І — гордий, бо добрий і сильний.

Або ще — цього літа я почав давати здачі нашому мордатому котові, який іноді цапався лапою. Бо я зрозумів, що в нього було трудне дитинство, а суворе життя не сприяло добрим намірам.

Я туманно підозрював, що тут щось не так

Я гордився цією своєю проникливістю. Хоча туманно підозрював, що тут щось не так. І моє шляхетне співчуття до малих беззахисних істот має не так моральну, як тілесну природу. Ось як я почав про це підозрювати.

Якось у темряві ледве був не наступив на котове пузо. Бо він звично валявся посеред стежки. Я вже торкнувся босою ногою котового пуза — і стримав рух, зупинився на одній нозі, кіт навіть не встиг образитися. В ту мить, коли я стримав рух, щось легко кольнуло десь усередині мене — так, ніби біль, якого я міг завдати котові, залишився в мені. Це було щось нове, і подумалось, що саме таким має бути біль співчуття у сильних — до слабких.

Хоч насправді, може, це був момент мого переходу в розряд тих самих істот, на яких будь-коли може хтось наступити.

Невдовзі після того я опинився з інфарктом у лікарні й мав досить часу подумати про те, що мені означало котове пузо.

Зараз ви читаєте новину «Котове пузо». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

16

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода