— Горячая кукуруза, горячая кукуруза, — чую крізь сон московську торговку. Щовечора вона товчеться під вікнами готелю. Але ми не зважаємо на тітку. Тальнівська бригада валиться від утоми.

У вересні 2003-го демонтуємо готель "Москва" в центрі російської столиці. Праворуч — Тверськой бульвар і Державна дума. Ліворуч — Красна площа й собор Василя Блаженного.

За тиждень до цього зайшов до мене сусід Андрій:

— Юрко, є можливість поїхати в Москву й заробити 400 доларів за місяць.

Тоді це були великі гроші. Я погодився. Нам одразу виплатили аванс.

— А тепер, пацани, саме час їхати додому, — каже Володя Павлів. Він — найдосвідченіший серед нас.

— Чи ти здурів? — сміємося. — Не бачиш, які тут бабки платять?

Працювати треба було 12 годин. Із сьомої ранку до сьомої вечора. Найбільше дошкуляли дерев'яні перестінки. Вони були всипані цвяхами. Один необережний рух — і кульгаєш.

У перші дні спостерігав за приїздом депутатів Держдуми. Потім роботи побільшало. Принесли ще один аванс. Щоправда, менший від попереднього. Згодом змусили з шостого поверху зносити додолу чавунні ванни.

— Наступити на цвях — уже щастя, — жартували ми.

Якогось дня господарі сказали працювати цілодобово. Годувати майже перестали. Вийти на вулицю було небезпечно.

— Не знаю, як вони нас вираховують, — дивувався Володя. — Але щойно міліціонери оштрафували мене на 100 доларів.

Через місяць половина тальнівців подалася додому. Найважче було пройти на перон Київського вокзалу повз чергового міліціонера. Він дивився вовком, але мене не зачепив. Решта хлопців приїхали наприкінці жовтня. Були злі, бо більше не отримали жодної копійки.

— Останні 200 доларів збив на вокзалі мент, — розказував Андрій. — Сказав, нам життя не вистачить, аби віддати всі борги Росії.

×