Уночі просинаюся від дивного холоду в роті. Спросоння мацаю руками щелепу. Так і є: замість переднього зуба — дірка. Не можу повірити, але, схоже, зламав його уві сні. Про всяк випадок вмикаю світло. Зуб лежить поряд на подушці. З останньою надією дивлюся в дзеркало. Картина страшна. Спересердя луплю по вимикачу.
"Боже, ще вчора я був поважною людиною. А сьогодні хто? Гопник. Що робити?" — думаю.
Згадую плани на тиждень.
Зранку мав піти на сесію районної ради. Тепер лишуся вдома. Згодом передзвоню знайомим, розпитаю, що там було.
Завтра — день народження. Маю виставляти могорич. "Переб'ються. В мене є поважна причина відмовити".
У середу — урочистості з нагоди Дня перемоги. "Попрошу Олега піти, — вирішую. — Тільки хай не пояснює, бо засміють".
У четвер у меншої доньки — батьківські збори в школі. Раніше жінка зухвало відповідала на пропозицію не навалювати на мене цю ношу:
— Збори які? Батьківські? То має йти батько.
Я схиляв голову і покірно йшов. Тепер настав мій час. Уявляю її реакцію, коли приїду в Черкаси без переднього зуба. Такий аргумент пересилить всі інші.
У четвер таки приїжджаю до міста. Записуюся до стоматолога. Іду після шістнадцятої години.
— Що можу вам сказати? — резюмує лікар. — У пеньку, що залишився, почищу канали й покладу ліки. Увечері може трохи боліти. Потім легко наростимо зуба. Є два варіанти лікування: швидкий і класичний. При швидкому відновимо зуб за кілька днів.
— А класичний? — перепитую.
— Ліки мають лежати щонайменше два тижні. Потім видалимо нерви і лише потім — наростимо. Завершимо ближче до кінця травня.
Кілька секунд вагаюся. Погоджуюся на класичний варіант. Такої тривалої відпустки я ще ніколи не мав.
1 
1
Коментарі
1