За коня чи віслюка влада колумбійської столиці Богота дає мешканцям 22 млн песо — це $12 тис. За вказівкою мера Густаво Петро, 52 роки, до кінця 2013-го в місті не має бути жодного воза. На це з бюджету виділили 73 млрд песо. За компенсацію люди можуть купити недороге авто. Або роблять ремонти у квартирах.
Рішення про заборону їздити возами запроводили після численних скарг водіїв та екологів. Перші — обурені тим, що через кінські упряжі на дорогах утворюються кілометрові затори. За негласним правилом, візники мають право їздити лише по другорядних і тихих вулицях міста. Але мало хто дотримується цього. Захисники ж природи вважають, що візники жорстоко поводяться з тваринами. Кінь може тягнути в середньому 800 кг вантажу, а колумбійці завантажують удвічі більше.
— Тварин катують. Часто коні їздять асфальтом непідковані. Рисак має їсти суміш трав, а отримує кілька кілограмів моркви. Вона солодка, і через це в коней псуються зуби, — коментує еколог Марта Чіро.
— Мене вози дратують. У візників немає дзеркал заднього виду, їздять без підсвітки. Щоразу коли виїжджаю на вулицю вночі, боюся, щоб не налетіти на одну з таких упряжок. Та й купи гною під ногами не особливо тішать, — каже водій Роберто.
Щодня вулицями міста, де живуть понад 8 млн мешканців, їздить зо 3 тис. возів. Більшість візників заробляють на життя тим, що збирають сміття і здають в утилізацію.
— Ці люди служили місту протягом багатьох років. Жодного разу не отримували нормальної компенсації. Тому зараз програма обміну для нас пріоритетна, — пояснює міністр транспорту Боготи Анна-Луїза Флечес.
Уперше відмовитися від возів пропонували 1994-го. Але візники не погодилися. Казали, що вони бідні, а коні — єдина можливість заробити. Більшість із них переселилися у Боготу із сіл.
— Ми переїхали з дружиною у столицю 30 років тому. Роботи не знайшли. Тож зайнялися збором сміття, — розповідає візник Хорхе Санчес. Щодня він заробляє близько $30. Для порівняння, кілограм рису коштує $1,2, джинси — $97.
7 
1
Коментарі