Президент Польщі Лех Качинський, його дружина Марія, інші керівники держави і пілоти — всього 97 людей — загинули в авіакатастрофі під російським Смоленськом 10 квітня. Вони летіли на церемонію вшанування пам"яті розстріляних радянським режимом поляків у Катині
"Ніхто не вижив", — ударили в серце слова з телевізора. Дружина сказала: "Боже мій". У мене вихопилася лайка.
Було не дуже рано. Вихідні дні існують для того, щоб можна було добряче виспатися. Дружина розбудила мене і каже:
— Слухай, не знаю, що там сталося, але якось дивно по телевізору говорять: Качинський помер, була авіакатастрофа.
У мене в голові майнуло: "Який Качинський — Лех, президент, чи Ярослав, глава найбільшої опозиційної партії в польському сеймі "Право і справедливість"? Я кинувся до телевізора. Ведучі програми говорили тяжко, і було зрозуміло — стримуються, щоб не заплакати. Вони нічого не сказали про смерть президента, повідомили тільки про авіакатастрофу під Смоленськом. А за кілька секунд пролунало: "Ніхто не вижив".
Я не згоден із політикою Леха Качинського, але він наш президент, і він загинув. Чи може бути щось гірше для політичного життя країни?
Дуже скоро виявилося, що може. Надходили повідомлення: на борту була майже вся служба глави держави, а також головнокомандувач польської армії, лідери провідних політичних партій, зокрема кандидат від "лівих" на президентських виборах Єжи Шмайдзінський, Славомір Скшипек — голова Національного банку, Януш Куртика — президент Інституту національної пам"яті, дружина Качинського — Марія, Рішард Качоровський — останній президент Республіки Польща у вигнанні, який представляв країну за комуністичної епохи, і багато хто ще. На екранах з"являлися їхні фотографії. І портрет усміхненого президентського подружжя.
— Боже! — повторила дружина. — Вони ж були нам не чужі.
Це правда. Ми ніби мешкали з ними в одному будинку: іноді сперечалися, іноді роздратовано грюкали перед їхнім носом дверима, вимикали телевізор, бо не могли стерпіти того, що вони говорять. І ось тепер будинок наче спорожнів, їх бракує.
До народу звертається маршал сейму Комаровський, який після смерті президента взяв на себе його обов"язки і котрий із президентом Лехом Качинським зазвичай не погоджувався:
— Тепер немає поділу, немає жодної різниці, ми разом.
Намагаємося додзвонитися друзям, родичам. Не виходить, бо телефонні лінії перевантажені. Неможливо навіть відправити СМС.
Якесь агентство повідомляє, що троє людей вижило. На жаль, ця новина виявиться лише чуткою. Заперечують, що в літаку був посол у Москві Єжи Бар, — і його там таки не було. Наступного дня він стоятиме в аеропорту Смоленська поруч із прем"єр-міністром Росії Володимиром Путіним, а солдати заноситимуть труну із тілом Леха Качинського до польського військового літака.
Перемикаю телевізійні канали. Бі-Бі-Сі та Сі-Ен-Ен перервали ефір і повідомили про те, що сталося. Моя дружина — росіянка, тому ввімкнули російський канал новин. Та сама ситуація. Показують, як поляки моляться у Катині. Туди й летіла делегація, щоб ушанувати пам"ять понад 4 тис. польських офіцерів, убитих НКВС 1940 року. Людям, що там зібралися, розповіли про аварію. Більшість плакали, молилися і співали сумних пісень. Я ніколи не думав, що по російському телебаченню почую, як поляки співають у Катині "Добрий Ісусе, Господи наш, дай їм вічний спокій".
Боже! Вони ж були нам не чужі
Почали надходити до нас СМС зі співчуттям з України, Росії, США і навіть Таїланду. "Українці з вами. Тримайтеся", — написав друг із Києва. Потім дивився по телевізору, як українці принесли квіти і свічки до польського посольства в Києві. Є прислів"я: "Друга пізнаєш у біді". Виявилося, що наших друзів дуже багато в Україні.
Російська кореспондентка в Польщі Людмила Львова повідомляє з Варшави: "Такої трагедії світ іще не бачив. Люди плачуть перед телеекранами". За хвилину ридає під час телефонного зв"язку з польським телеканалом новин Ті-Ві-Ен-24:
— Я багатьох із них знала особисто, — каже.
Моя дружина мовила, що для росіян смерть — святе, викликає співчуття. Я згадав ці слова ввечері, коли прем"єр-міністр Польщі Дональд Туск підводився з колін після короткої молитви біля крила розбитого під Смоленськом літака. Путін обійняв його. Колишній офіцер Комітету державної безпеки, він зазвичай не показує емоцій. Цей жест помітили багато моїх друзів. Зауважили його публіцисти та політики. І високо оцінили. Оцінили людину, яка повелася по-людськи. За кілька днів до того, коли Туск зустрівся на церемонії в Катині з Путіним, мої друзі коментували, що польський прем"єр не мав першим простягати руку російському. Суперечки поляків із росіянами тривають давно.
— Але бачиш, насправді ми такі самі, — говорить моя дружина.
У суботу у Варшаві холодно. Починає накрапати дрібний неприємний дощ. Наша 1,5-річна дочка недавно перехворіла. Не маємо з ким її залишити, та треба йти до президентського палацу. Вдягаємо малу чимтепліше і накриваємо візочок цупкою тканиною. Опівдні, коли йдемо вулицями Варшави, прапори на них з чорними стрічками.
Біля президентського палацу зібралися тисячі людей. І горять тисячі свічок. Присутні мовчать, дехто втирає сльози.
Закінчую цього листа о 2.08. По телебаченню пряма трансляція з президентського двору. Юрби людей стоять там і далі.
Тепер чекаємо президентських виборів. Якою буде ця кампанія?
— Я не знаю, не задумувався ще над тим і не хочу думати про це, — каже лідер "лівих" Гжегож Напєральский.
Сяк-так ми повернемося до повсякденного життя.
1 
1
Коментарі