Василь, 25 років, співає під баян пісню про маму на ринку Урожай у Вінниці. На ньому чисті туфлі і випрасувані штани. З Василем ходить брат — 10-річний Вася із великою чорною сумкою. Одягнений у чорні брюки.
— Який голос, як гарно співає, — перемовляються жінки, що торгують фруктами.
Василь-молодший збирає гроші із продавців. Через прилавок передають копійки і груші. Дехто підходить сам і дає хлопцеві 2 чи 5 грн. Починаю фотографувати братів. Під спалахи фотоапарата люди дають гроші жвавіше.
— Я родом із Росії, — розповідає Василь-старший. — Виріс і навчався у селі Буша Ямпільського району на Вінниччині. Останні три роки, після смерті батька, живемо в Одесі. Їздимо з братом електричкою, бо так безплатно і можна заробити 10–20 гривень. В електричці 8–12 вагонів. У кожному співаємо по одній пісні. Буває, хтось окремо замовляє, то платить 5–10 гривень. У день ми маємо 100 гривень. Рідко 150–200. Часто люди дають продукти, годують.
Співочий талант йому передався від батька.
— 30 років тому мій батько співав на одній сцені у Севастополі з Миколою Сліченком (народний артист СРСР, актор фільму "Весілля в Малинівці". — "ГПУ").
Двох Василів удома чекають 60-річна мама, 10-річна сестра і 5-річний брат.
Мене мама Василем назвала в честь брата
— Тато вмер три роки тому від інфаркту. Тепер я їм всім заміняю батька. Дивлюся за ними, щоб у них було все. Щоб вони не ходили так, як хожу я, — продовжує він. — Я закінчив дев"ять класів. Потім тато захворів. Мені прийшлося йти працювати. 1998-го пішов у кузню на колгосп. Давали літр молока в день, бо у колгоспі грошей не було. Працювали важко. 2000-го вийшов на базар, побачив дядька, що грав на баяні та співав. Подумав, що я також так би зміг. Вже 10 років співаю людям. На баяні грали дід і батько, так і навчився. Буває, запрошують на весілля грати. То заробляю 300–500 гривень. Їжджу в електричках у Вінницю, Фастів, Білу Церкву, Київ, Умань, Жашків. Часто ночуємо в гостіниці у Вапнярці. Платимо 18 гривень за одного.
У місяць заробляє 1500–2000 грн.
— Хто торгує по базарах, вже знає нас. Буває, безкоштовно підвозять в інші города. Три роки тому в Умані підійшли до нас два чоловіки і відібрали 600 гривень. Сказали, що мушу платити за те, що ходжу по їхніх ринках. Але знайомі базарники захистилися за нас. Більше не зачіпали. Якось в Києві на ринку Юність на Троєщині один торговець рибою нагодував нас, пригрів і дав 100 доларів, — розповідає.
Каже, що найлюдяніші — студенти і бабусі, бо дають найбільше грошей.
Василь-молодший дістає із торби пачку печива. Йому восени йти у четвертий клас:
— Вася мені не як брат, а як батько. Мене мама Василем назвала в честь брата. Коли кличуть "Вася", обоє обертаємося.
Вася-старший кличе його за собою. Говорить, що запізнюються на електричку до Жмеринки.
2 
1
Коментарі
1