Класний керівник мера Шаргорода, 52-річного Тимофія Жмурка, пестливо називала хлопця Томіком. 76-річна Лідія Григорівна Черешнюк із села Козлівці Шаргородського району на пенсії вже понад 10 років. Нині живе з сім"єю дочки Олени.

— Дуже тяжко самій, — скаржиться бабуся. — Я звикла, що завжди шум і гам у школі. Це от приболіла, спину скрутило, то Оленка забрала.

Жінка довго шукає серед альбомів потрібний. Може розповісти про кожного учня. Про мера Тимофія Жмурка каже, що він був відмінником.

— Клас Томіка перший зробив випуск у школі з урочистою програмою, — перегортає сторінки випускного альбому. — Самі сценки готовили й пісні співали.

Торти на випускний вечір учні пекли разом з класним керівником.

— Я тоді мала була, але добре це пам"ятаю, — сідає поруч донька вчительки Олена Томчук, 45 років. — Увесь клас до мами прийшов. Вони так ці торти збивали й мастили, що хлопці всі в кремові були. Так смішно.

З тих пір у школі села Козлівка почали святкувати випускні.

— Він мене завжди вітає, — каже Лідія Григорівна про мера Шаргорода. — Троянди дарує. Десять років тому з днем учителя по радіо поздоровив. Якась передача йшла, і тут диктор передав, що будуть вітати вчительку з Козлівської школи. Під час уроку всі повибігали слухати замовлену для мене пісню "Вчителько моя". Потім Тимофій зізнався, шо то він вітав.

Цього року його запрошували на випуск і давали слово як почесному жителю села.

— Він мою дочку Іринку хрестив, — додає Олена Томчук. — А на випуску сказав, що його похресниця — одна з найкращих, і подарував їй золоту цепочку з хрестиком.

У школі 41-річний мер Бара Олександр Козак здавав найбільше металолому.

— Наш клас завжди посідав перше місце по здачі металолому, — розповідає його класний керівник Світлана Танєвська, 69 років. — І всігда найбільше металолому здавав Саша.

Світлана Григорівна вже десять років на пенсії. У школі викладала німецьку мову.

— Саша був тихеньким як мишка, — згадує класний керівник. — Учився сам, за його оцінки ніколи ніхто не просив. Коли після дев"ятого класу подавали документи на медалістів, тільки тоді побачила, що Сашко теж іде на медаль.

У школі Козак найбільше любив історію.

Володі Гройсману по кілька разів за урок ручки мила

— Чотири роки тому Саша організував зустріч. Писав і на Білорусію до своїх однокласників, і в Росію, і навіть в Америку. І мене, і всіх учителів тоді запросили, приємно було, — згадує вчителька.

Перші два роки мер Вінниці Володимир Гройсман навчався у школі N18. Про учня пам"ятають учителі старшого покоління та директор. Вахтер та молоді вчительки заперечно хитають головами.

У класі першої вчительки Гройсмана Таміли Гарбуз немає особливих відзнак і пам"ятних подарунків.

— Він мене так само, як і інших учителів, вітає, — розповідає 54-річна Таміла Трохимівна, — троянди дарує, хіба більше уваги приділяє. Він у нас лише два роки провчився, тому всі кажуть, що його рідна школа N35.

Таміла Трохимівна дає дітям завдання та виходить у коридор.

— Я з його мамою Жанною дружила, — втирає сльози. — Її вже немає з нами. Вона викладала російську мову та літературу в школі. Я так хвилююся, коли про Володю говорю.

За 23 роки вчителювання Таміла Гарбуз привела до першого класу понад 250 дітей.

— Я тільки прийшла працювати, як Володя у мій клас попав, — згадує вона, перебираючи в руках папери. — Маленький такий, чорнявенький. Невередливий, не хуліган. Тоді всі дітки хороші були. Це зараз якісь дуже збуджені, вредні. Чи то може я вже старша стала? — знизує плечима.

Гройсман був старанним.

— Віршики декламував, видно було майбутнього оратора. А ще логічні задачки самий перший рішав, — Таміла Трохимівна замислюється. — Як же ця задачка? "У кожному кутку в кімнаті по коту. Проти кожного кота ще по три коти. Скільки котів у кімнаті?" Він перший руку підняв і правильно відповів. Це ще в першому класі було.

Підбігає дівчинка з зошитом.

— Посидь, зайчик, я зараз прийду, — гладить по голові її Таміла Гарбуз. — Я так дітей люблю. У дочки син Ростиславчик народився. Йому вже сім місяців. То я коло нього, як біля розбитого яйця, бігаю. І так за кожною дитиною в класі. Бувало, Володі Гройсману по кілька разів за урок ручки мила, бо він дуже засмучувався, коли їх чорнилом ляпав.

У школі N18 досі користуються ручками, заправленими чорнилом. Керівництво вважає, що це сприяє виробленню гарного почерку. Гройсман був акуратистом.

— Пальчики в чорнилі для нього — катастрофа, — каже вчителька вже на порозі.

Діти втихомирюються. Другокласники наперебій несуть їй зошити з виконаним завданням.

— У часи Володі діти скромні були, — сміється Таміла. — Пам"ятаю, він із батьками до мене приходив, то дуже соромився. Треба було по кілька разів просити, щоб узяв цукерку. Часи змінюються.

×