— Із вересня в нас хочуть закрити школу, бо навчаються всього 37 дітей. Нема школи — село пропало, — каже голова Липчан Могилів-Подільського району Микола Сафтюк, 43 роки. Місяць тому він дав оголошення в газету, що запрошує сім'ї з дітьми. — Раніше побачив у тій же газеті, що молода родина шукає недорогу хату. Тоді до них подзвонив, аби приїхали на оглядини. Їм тут щось не сподобалось. А я собі подумав, що так же можна відродити село.
Голова зустрічає в місті Новодністровськ Чернівецької області на власному мікроавтобусі. Це найближче місто до Липчан.
— Вони на межі Чернівецької й Вінницької областей, — пояснює дорогою. — Краєвиди гарнющі. Дністер тече, недалеко Новодністровське водосховище. Зараз живуть 500 людей, половина хат пусті.
За місяць на оголошення Миколи Івановича відгукнулися близько 30 осіб.
— Дзвонили із Хмельницької, Чернівецької, Закарпатської, Вінницької областей. В основному малоімущі сім'ї. У першу чергу питають, як хату купити в кредит. Один чоловік цікавився, чи є де хазяйство тримати, бо він має коні, свині. Подружжя пенсіонерів із Новодністровська вже дали завдаток за будинок. Купили за 16 тисяч гривень, зараз ремонт там роблять. Кажуть, що женили сина і хочуть йому квартиру лишити. Ще дві сім'ї обіцяли під'їхати. Якось подружжя з району вибирало хату, я зразу глянув і поняв — непутнє шось. Подзвонив до їхнього сільського голови, розпитав про них. Не помилився — алкоголіки і скандалісти. Відмовив їм. Таких нам не треба.
Новосельцям продають житло за безвідсотковим кредитом. Вартість будинків від 5 тисяч до 50 тисяч грн.
— Багато пустих хат, зараз зо два десятки таких, що точно продають. Домовляюся з людьми, щоб віддавали на виплату. Я виступаю для них гарантом. Якщо часом хтось не віддасть у визначений строк гроші, то я свої закладу, а з ним потім буду розбиратися. Колись село було процвітаюче. У нас люди і досі займаються садками, — каже Микола Іванович.
Центральна вул. Леніна — забетонована. Будинки одноповерхові, пофарбовані у синій, білий чи зелений. На них намальовані великі квіти.
— Більшість хат із ракушняку, вони тепліші, чим кирпічні. Біля кожної хати є город до 40 соток. Хто хоче, дамо більше, люди по гектару мають. Уздовж по селу йде водогін. Газу нема. Користуємось електроплитами або грубками на дровах. Зараз веду освітлення по центральній вулиці.
Село розтягнене вздовж річки на 7 км.
— Магазинів є кілька. Двічі на тиждень у нас свій базар. Приїжджають підприємці з найближчих сіл, з Новодністровська, то там і одяг можна купити.
Люди працюють у приватних господарствах.
— Місцеві одноосібники мають садки. Узимку наймають односельців на обрізку дерев, восени — яблука рвати. Є такі, шо ше й поля тримають, вирощують сонях, пшеницю, кавуни, моркву, буряки. Людей наймають сапати, то за день вони заробляють 200 рублів, — зустрічаємо на вулиці завідувачку бібліотеки Ніну Расенко, 49 років.
Ідемо селом. Із одного боку краєвид на Дністер та крутий спуск до нього. Із іншого вулиці одна за одною збігають донизу. В долині між двома рядами дерев іще одна річка — Караєць.
— У цій річечці тільки діти малі хлюпаються, бо мілка дуже, зате чиста. Для молодьожі діскотека в п'ятницю, суботу і неділю. В хатах люди поставили собі бойлєри, душі поробили. В кожному дворі машина, коняка або мотоблок, — розказує Расенко. — Люди дружні. 13 квітня всім селом провожали двох солдатів до армії. Маємо касу взаємодопомоги. Всі здають по 50 гривень. Торік жінка в нас заболіла, треба було срочно 2 тисячі на операцію, з каси дали. Як хто помирає, люди здаються не менше "двадцятки".
До села двічі на день ходять автобуси на міста Могилів-Подільський та Новодністровськ. За 11 км від Липчан облаштований пляж.
— Літом на берегах Дністра нема де голці впасти. Всі туди їдемо, там мілесенький пісочок, водичка чистенька, — говорить Ніна Василівна. — Для дітей є горки, катамарани. Своє море.
— Шукаю спонсорів, щоб базу отдиха зробили — доміки, ставок. Одні вже приїжджали, ніби сподобалось їм, але ми ще не домовилися.
Місяць тому до села переїхала 22-річна Світлана Дика. Придбала будинок за 6 тис. грн.
— Хату дали в кредит, до жовтня маю розщитатися. Раніше жила в селі Козлів за 7 кілометрів звідси. У мене троє маленьких синочків, треба нормальні умови, — розповідає Світлана. — Прийшла до сільського голови і попросила, щоби поміг купити в селі хату. Я ж перспективна, дітей багато маю.
Будинок пофарбований у салатовий колір. Усередині три кімнати, кухня та коридор. Стіни побілені, підлога бетонна. На подвір'ї є літня кухня. Паркан напіврозвалений із дерев'яних штахетів.
— Колишні хазяєва лишили старі диван і шкаф. Ше хочу надворі погріб построїти. Краска на вікнах та дверях пооблуплювалася, треба покрасити. Найменшому сину рік, я ніби в дєкрєті. Але зараз хожу на сапання на поле, — каже господиня. — Віддам за хату, може, помаленьку на корову назбираю. Найкраща в селі стоїть 8 тисяч.
6 
1
Коментарі