Ексклюзиви
Середа, 22 березня 2006 15:35
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна
Ольга Вауліна

Кому віддатися?

 

Я позбулася політичної невинності на минулих президентських виборах. Тоді я вперше голосувала. До того свій політичний інфантилізм пояснювала тим, що не бачу в тім сенсу. А у 2004-му — побачила. Бо хотілося вірити, що від мене щось залежить. Та й треба ж колись починати.

Днями в гості зайшов приятель. Дуже розумний. Може, тому відійшов від мирських справ, купив хату під Фастовом. Там і живе. Приїхав у Київ книг купити і зуби вставити. Каже, голосувати не піде. Йому від влади нічого не треба — і так добре.

— Уявляєш, сидимо з сусідом на кухні, а він каже: у тебе вікна немає! І точно. Ґрати є, фіранка теж, а шибок нема. Я так п"ять років прожив, і не помічав.

Щасливий ти, Максе. Спростував самого Леніна. Довів: жити в суспільстві й бути вільним від нього можна! Принаймні десь під Фастовом.

А в мене наближається час другого цивільного свідомого акту. Але чомусь не тягне. Зізнатися у власній виборчій фригідності нелегко. Моя квартира завалена політрекламою з поштової скриньки. У телевізорі — те саме. Мене всі хочуть. Але не збуджує. Друзі тиснуть на свідомість: ти журналіст, ти повинна... А кому і що я повинна? Журналіст — моя професія. В іншому я нормальна жінка. З Кримінального кодексу знаю: якщо людину примушують до контакту мимо волі — це вже зґвалтування. Кому ж віддатися? Все частіше приходить думка про монастир...

Усе частіше приходить думка про монастир

Аж ось на вулиці підходить дівчина. Запитує: чи вірю я в Бога? Одержавши позитивну відповідь, запрошує на молебень якоїсь секти:

— Приходьте в неділю. Буде прикольно...

Але я вірю в свого Бога. І для спілкування з ним мені не треба публічності, тим більше приколів. Дівчина надуває губки і каже:

— Ну, добре. Повірите в нашого, тоді приходьте.

Навряд.

Зараз ви читаєте новину «Кому віддатися?». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода