Полковника Української повстанської армії Василя Левковича поховали минулої суботи у Львові. Він помер за два дні до того о 5.00, мав 92 роки. Відспівували його в греко-католицькій церкві святих Петра і Павла.
— Останнього свого полковника ховаємо, — зітхає ветеран УПА 82-річний Андрій Тринуда на псевдо "Зозулька". — Усі його бойові побратими давно повмирали. Василь один із 20, хто отримав за бойові заслуги найвищу військову нагороду УПА "Золотий Хрест Бойової Заслуги". Правда, нагороду йому дали тільки 2007-го — в радянські часи за таку медаль можна було добрий термін отримати.
До УПА Левкович вступив у березні 1943 року. Звання полковника йому присвоїли посмертно. Думали, що він загинув у бою з НКВС, хоча насправді потрапив у полон. Слідство тривало понад рік, отримав 25 років виправно-трудових таборів. Термін відбув повністю.
— На збори наші ветеранські, допоки чувся в силі, ходив, — продовжує Андрій Тринуда. — Не любив режим Януковича. Казав, що молоді треба йти у політику, бо більше ніхто Україну не змінить. Ніколи багато не говорив. Завжди повторював: "Я зробив усе, шо міг. Хто зможе, нехай зробить більше".
Обабіч труни стоять ліцеїсти у військовій формі. Четверо з них мають у руках на червоних подушках нагороди Василя Левковича. Старші люди тримають червоно-чорні й синьо-жовті прапори з чорними стрічками. Покійний лежить у сірому костюмі та вишиванці. Біля голови — кашкет УПА із тризубом. Навколо домовини та біля стін храму розставлені вінки й живі квіти.
На сусідній вулиці музиканти грають на гітарах. Їм роблять зауваження, просять перейти деінде. Ті складають інструменти. Тієї миті починає голосно грати музика на ковзанці за 100 м від храму. Після прощання та панахиди труну з покійним виносять із церкви. Зверху її накривають великим синьо-жовтим прапором. Ставлять у темно-синій "форд". Через центр міста процесія прямує до Личаківського кладовища. ДАІ перекриває рух автомобілів.
Коли домовину опускають у могилу, оркестр виконує Гімн України.
Коментарі
8