Жінка врятувала сусіда, який падав із дев'ятого поверху

56-річна Ольга Михайленко врятувала сусіда 78-річного Володимира Блискуна, коли падав із балкона дев'ятого поверху. На льоту cхопила його за ноги й півгодини тримала.

— Увечері я перевіряла зошити. Син ­сказав, що над нашим вікном висять чиїсь штани. Я вийшла на балкон, аж то ноги дяді Володі. Cхопила його за литки, а він у той момент ­зірвався, — розповідає Ольга Миколаївна. Жінка 35 ­років працює вчителем початкових класів у гімназії східних мов №1. Живе на вул. Зодчих на околиці міста.

— Він важить під 70 кілограмів. Я — десь так само. Від ривка мене підняло над підлогою, мало суглоби плечей не вивихнуло. Вперлася колінами об перила. Ноги тремтять, руки оніміли. Вирішила — нізащо не випущу, хіба разом полетимо вниз. Гукаю його — не відповідає. Мабуть, ударився головою, думаю, — продовжує Ольга Михайленко. — Син спробував нас затягти. Не виходило. Побіг сусідів кликати.

— Молотив у всі двері на поверсі, ­кричав "допоможіть". Але це було майже опівночі, й ніхто не відкривав. Добудився хлопців, які орендують квартиру в сусідів. Вони вискочили сонні, ледве зрозуміли, про що прошу. Разом витягли маму й дядю Володю, — пригадує син Ольги Михайленко 30-річний Олексій.

— В тот вечер мы с женой поругались, — розказує Володимир Блискун. Продовжує російською. — Я курив на балконі. На перилах прикріплені ящики для квітів, сів на них. Попередив — якщо не припинить лаятися, зістрибну. Коли спробував злізти, нога зісковзнула і я зірвався. Вхопився за край бортика, але за кілька секунд пальці розчепилися. Розумів, що зі мною відбувається, але нічого не міг сказати. Через шум машин на магістралі не чув, як Оля гукала.

— Коли хлопці тягнули дядю Володю, мене просили відпустити. А я не могла. Боялася, що не втримають, — говорить Ольга. — Кілька хвилин він був у шоці, не міг говорити. Володимир Данилович — добрий чоловік, не зло­вживає спиртним. Його дружина, тітка Аня, прибігла через кілька хвилин. Не одразу побачила, що він упав. Потім думала, що розбився. Почула, як тягнемо його. Мене ­втішала. Тиждень після того випадку я відходила ­фізично й психологічно. На ногах проступили величезні чорні синці, не працювали кисті й пальці. Щоночі снився той момент. Тепер, коли чую шурхіт на балконі, думаю: "Хоч би не дядя Володя".

Будинок, де живуть Блискуни й Михайленки, на три під'їзди. Розташований біля Кільцевої дороги.

По обіді 15 листопада у дворі на лавці сидять п'ять літніх жінок.

— Знаємо цю сім'ю, — каже 65-річна жінка у квітчастій хустці. — Аня все життя вчителькою працювала. Володя — шофером. Мали двох дітей. Донька працювала в якомусь міністерстві, зараз живе за кордоном. А син кілька років тому помер за кермом — відірвався тромб. Після цього Володя й Аня трохи випивали, але алкоголіками не були. Говорять голосно, бо обидва не дочувають. Вона не давала йому пити і курити, через це сварилися. Володя колись намагався вени собі перерізати. Жінка його з того світу витягла. У квартирі, правда, розвели безлад — всюди пакети зі сміттям розкладені.

×