Наприкінці минулого тижня до міста Умань на Черкащині з'їхалися 22 тис. хасидів із Ізраїлю, США, Росії, Франції, Ефіопії. У ніч на 17 вересня вони почали триденне святкування Рош а-Шану — Нового року за юдейським календарем.
14 вересня до Умані приїхали олігарх Вадим Рабинович та казахстанський мільярдер Олександр Машкевич у супроводі головного рабина хасидів в Україні Моше Асмана. При в'їзді в місто їх зустрічають мер Юрій Бодров і двоє його заступників. Кортеж із восьми автівок прямує до могили цадика Нахмана на вул. Пушкіна. Бізнесменів супроводжує патрульний автомобіль з мигалками.
Уздовж вул. Пушкіна стоять три міліцейські блокпости. Паломників пропускають за перепустками. Щоб потрапити до домівок, місцеві показують прописку в паспорті.
Працівники "Грифона" зупиняють дівчину з розпущеним волоссям. Наказують зібрати його у хвіст, пов'язати голову хусткою. Пояснюють: серед хасидів чимало ортодоксальних, можуть камінь кинути.
Між другим і третім пропускним пунктом стихійний ринок. Місцеві торгують із землі рушниками, іграшками, темним жіночим одягом.
Троє паломників з Європи йдуть у бік могили. Двоє у начищених чорних туфлях, третій у кросівках.
— Тут дуже гарно, Умань благословенне місто, — каже англійською Джебраїл Люфт, 34 роки, із Великої Британії. — Був у Ізраїлі. Розумію, чому Рабі обрав Умань. Тут зелені дерева, вода. Клімат дуже особливий. Я теж тут, може, жив би, якби мав можливість розвивати свій бізнес.
Двоє його супутників несуть молитовники — сідур.
— Увечері хочу піти у парк Софіївка. Рабі писав, туди обов'язково треба сходити, — говорить Іцхак Аронович, 39 років.
— Але треба бути обережними. Чув, що вночі там можуть пограбувати, — додає Джебраїл.
За півлітрову пляшку мінеральної води на ринку правлять $1-3. 200-грамова упаковка вівсяного печива коштує 20-25 грн. На узбіччі торговець пропонує чоловікам лисячу шапку-вушанку за $35.
— Ціни "ван долар" нема, — говорить Микола. Прізвище не називає, бо не має дозволу торгувати. — Євреї звикли купувати все за безцінь, торгуються. Вони знають тепер, де в Умані великі супермаркети, що там можна купити сувеніри та одяг жінкам, тому йдуть туди. Пару років тому за місця тут на ринку билися. Сьогодні продавців мало.
— Хороше хутро. І недорого, — придивляються до краму чоловіки. — Купимо у четвер чи п'ятницю, перед від'їздом.
На вул. Пушкіна, 30 в липні бізнесмен Аврахам Бергер із США почав споруджувати триповерховий готель. Звів два поверхи. Будівництво зупинив через протести місцевих. У готелі живуть 200 паломників, 30 поселилися надворі, у наметі.
Балкон новобудови на метр врізався в обійстя родини місцевого Бориса Чукаля. Він поскаржився на бізнесмена у міськраду, у відділ містобудування.
— Не знаю, як переживемо ці свята, — каже Борис Чукаль. — Погодження на постройку готелю в нас ніхто не брав. 200 чоловік цілий день співають, празнують. Ми не можемо ні спати вночі, ні вдень відпочити. Тут шум, як в аду, тільки немає котлів. Мені радять звернутися в суд. Але в нас такі суди, що все рішать гроші. В мене так багато грошей немає.
9-поверхівка на вул. Пушкіна, 46 виходить вікнами на могилу Нахмана. Більшість квартир у ній викупили хасиди. Кажуть, вони оформили житло на уманців.
У вікнах горить світло, хоча надворі ще видно.
— Їм не можна працювати, а вимкнути і ввімкнути світло — робота. В цей день вони навіть цигарку підпалити не мають права, — говорить Дмитро Жмуть, 29 років. Він здав свою квартиру п'ятьом ізраїльтянам. Щодня приходить сюди вранці і ввечері — боїться, щоб не спалили.
"За всю жизнь так плохо ко мне никто не относился"
16 вересня ортодоксальні євреї сходяться до їдальні на вул. Пушкінській у місті Умань Черкаської області. Після молитви збираються на обід. Приміщення схоже на великий ангар, вміщує вісім тисяч осіб.
Годують паломників безкоштовно. Для цього на вході потрібно показати талон. Є віп-зал і загальний. Євреї вишиковуються в чергу. Суп розливають у меншу тару ополониками. На друге — спаржа з макаронами.
Поверхом вище, біля кухні, збираються вісім жінок. Розпаковують судки з харчами. Швидко їдять навстоячки.
— За всю жизнь так плохо ко мне никто не относился, — каже уманка Інна Процків, 39 років. — Вони нас за худобу і просту робочу силу мають. Працюємо із пів на сьому ранку і аж до одинадцятої вечора. В основному нарізуємо овочі. Більше ніякої роботи нам хасиди не довіряють. Рибу й курятину із собою привозять. У нас купують тільки городину. Вони весь час кричать. Їм здається, що ми надто повільно все робимо. Якби хоч платили нормально. А то дають по 10 гривень за годину.
Навпроти їдальні стоять намети з гарячими напоями і кошерним вівсяним печивом. Барух Фіхман, 46 років, п'є чай із молоком. У жмені має чотири пряники.
— Думаєте, всім хасидам тут добре і весело? — говорить Барух Фіхман. — Я вже другий день на пряниках живу. Грошей у мене мало. За житло прийшлося заплатити 200 доларів за ніч. Оті перепустки на безкоштовне харчування мали роздавати поміж такими, як я. Гроші на їжу збиралися для нас в Америці. Але корупція є навіть серед хасидів. Їх почали продавати. За одну хочуть 250 шекелів. То 50 доларів. Тішить, що в їдальні не дуже смачно годують. Знайомий розказував, що тільки першого дня давали і курятину, і рибу. А тепер якусь балабуху насипають. Зате в залах для віпів віскі наливають.
Павло ПАЛАМАРЧУК
1 
1
Коментарі
5