— Разом із сином воював наш односельчанин. Бачив, як Володя з танка вискакував, коли з "Градів" обстрілювали. Відтоді жодної звісточки не маємо, — розказує 52-річний Степан Ощудляк із селища Рудно поблизу Львова. Його син 29-річний Володимир Ощудляк служив у 24-й бригаді. Пропав безвісти торік 31 серпня. Колону обстріляли дорогою до міста Лутугине Луганської області.
— Жінка їздила до Львова, здавала слину на тест ДНК. Серед загиблих Володі не виявили. Навесні з сільради подзвонили. Кажуть, бачили в інтернеті його в списках полонених. Молодший син Іван бігом до комп'ютера — нема там Володі. Торік восени на мобільний кілька разів дзвонили якісь чоловіки, представлялися бойовиками ДНР. Перший раз набрали опівночі: "Ваш син у нас, готуйте 40 тисяч гривень". І кинули трубку. За пару днів просили вже 20 тисяч.
До призову Володимир працював вантажником. Мобілізували його в травні торік.
— Часто уві сні бачу одну картину, — розповідає Степан Михайлович. — Володя стоїть на порозі, у військовій формі, змучений. Каже: "Тату, там, де я був, — гірше, як у пеклі". Племінник ходив до ворожки. Та карти розкинула. "Живий ваш солдат, — каже. — Але дуже хворий".
3 
1
Коментарі