Колишній депутат Верховної Ради та екс-губернатор Рівненщини 50-річний Василь Червоній загинув минулої суботи під час грози. Нещасний випадок стався між селами Ганнівка та Постійне Костопільського району, за 70 км від Рівного.
Василь Михайлович відпочивав біля приватного ставка з дружиною Ларисою, донькою Анастасією, особистим водієм та родичами. Гості рибалили й купалися. Опівдні Червоній плавав у озері. Почалася гроза.
— Коли загриміло, всі одразу побігли в будинок неподалік, — розповідає головний лікар обласної клінічної лікарні Мирослав Семанів, 68 років. — Василь Михайлович не встиг сховатися у безпечне місце, стояв на березі.
У небі двічі блиснуло. Один із грозових розрядів влучив у екс-нардепа. Це сталося на очах у дружини та доньки.
По мобільному телефону викликали "швидку". Щоб не гаяти часу, родичі самі повезли потерпілого до медиків. Назустріч виїхав реанімобіль з обласної лікарні.
За 10 хв. машини зустрілися. Червонія перенесли в карету "швидкої". Медсестрі здалося, що він живий, має слабкий пульс. Пацієнта вирішили відвезти до найближчої лікарні — районної в селищі Клевань.
Реаніматори робили Червонію непрямий масаж серця, але не врятували.
— Отримані травми були настільки тяжкі, що лікарі виявилися безсилі, — додає Семанів. — Серце Василя Михайловича зупинилося.
Василь Червоній народився 24 серпня 1958 року в селі Погорілівка Березнівського району Рівненщини. У політику прийшов наприкінці 1980-х. Створив перший в області осередок Товариства української мови, потім — перший осередок Народного руху України. Був депутатом Верховної Ради чотирьох скликань. Із лютого 2005-го до травня 2006-го — губернатор Рівненщини. Його згадують як захисника української православної церкви Київського патріархату.
З екс-губернатором прощалися в неділю у Свято-Покровському кафедральному соборі в Рівному, який збудували за сприяння Червонія. У понеділок по обіді біля храму зібралися кілька тисяч людей. Багато хто у вишиванках. Біля церковної огорожі чергує "швидка".
— Відколи торік ховали покійного мера Віктора Чайку, стільки людей не бачила, — шепоче літня жінка сусідці.
На сходах собору розсипають квіти. Попереду процесії двоє чоловіків несуть вінок із надписом "Від президента України". За ними йдуть козацькі старшини та священики з домовиною.
Василя Червонія поховали в дворі собору, за кілька метрів від розп"яття.
Медсестрі здалося, що він живий
Колишній нардеп Микола Поровський, 53 роки, плаче:
— Його вороги зараз радіють. А може, вони і його смерть підло підстроїли. Судмедекспертиза свідчить, що блискавка ввійшла через одне плече, а вийшла в друге. А за всіма законами природи, мала піти в землю!
— Це був справжній лідер, — говорить над могилою колишнього однопартійця 58-річний Юрій Костенко, голова Української народної партії. Його голос тремтить. — 20 років ми йшли пліч-о-пліч із Василем, і він завжди був попереду, уособлював в собі непримиренність. Україна сьогодні переживає найтяжчі часи. Тому, мабуть, Господь і покликав до себе Василя, бо там бракує українського духу. Цим я себе заспокоюю.
81-річний Левко Лук"яненко народився того самого дня, що й Червоній, — 24 серпня.
— Про його смерть я почув учора по телевізору. Сів і заплакав, — каже. — Ми познайомилися 1990-го, разом боролися за незалежність. Це була така людина, яка могла піти у вогонь і воду за національну справу. Я так плакав лише за батьком та матір"ю.
— Це дуже серйозна й передчасна втрата для країни. Василь Михайлович був відданим українській ідеї. Завжди відстоював українську позицію: і 1990-го, коли приймали Декларацію про державний суверенітет, і 1996-го, коли ухвалювали Конституцію, — згадує колишній депутат Верховної Ради 71-річний Степан Хмара.
Кажуть, що справжнє прізвище Василя Червонія — Дзюбук. Начебто змінив його, коли отримував паспорт. А після проголошення незалежності України взяв іншу дату народження: замість 17 серпня — 24-е. За життя Червоній не підтверджував і не спростовував цієї інформації.
Окрім дочки, у нього залишився син від першого шлюбу. Він живе у Києві.
3 
1
Коментарі
1