Біля виходу з метро Хрещатик на вул. Інститутській на бордюрі сидить жінка в коричневій дерматиновій куртці. Нога перебинтована до коліна. Тримає пластикову чашку, з якої стирчать 10- і 5-гривневі купюри.
Кладу їй 10 грн. Розпитую, як звати, на що просить гроші. Пропоную купити їжу. Жінка відвертається, бурчить щось під ніс.
"Вона три роки приїжджає сюди. З дев'ятої до п'ятої жує булку і клянчить гроші в перехожих. Увечері, коли я біжу на метро, сідає в таксі", — пише Світлана Притула у "Фейсбуку".
Жебрачку охрестили "мажоркою" після оприлюднення в "Ютубі" відео, де вона від'їжджає з "робочого" місця на таксі.
За 10 м від неї з протягнутою рукою стоїть Леонід Горб, 54 роки. Одягнений у вицвілу дублянку й шапку-"афганку". Не має великого пальця на правій руці. На лівій витатуйовано "Льоня". Від нього тхне сечею і перегаром.
— Больше всего зарабатывают "беременные" и "бабушки-инвалиды". Перестали выходить с младенцами. К таким активисты сразу полицию вызывают. Дай полтос (50 грн. — ГПУ) — и все секреты расскажу, — пропонує Леонід.
Сторговуємося за 20 грн і горня кави. Леонід біжить до кіоска купувати цигарки "Прима" без фільтра.
— Добре заробляють ті, хто маскується під атошників, — продовжує чоловік російською. — Один у військовій формі, без руки, кульгавий більше тижня не з'являється після зустрічі зі справжніми бійцями. Ті попросили його показати посвідчення, розпитували, де воював. Він щось бекав-мекав, бо такий атошник, як і я — руку минулої зими відморозив. Чув, як сказали: "Не воював — нічого камуфляж тягати". По шиї дали. Ледь утік до метро.
Леонід Горб вийшов на волю 2014-го. П'ять років відсидів за вбивство.
— Випили, в картішки грали. Сєрьога образився, що я його двічі з шістками лишив. За ніж схопився. Сам і получив ним, — розповідає. — Відкинувся (звільнився. — ГПУ). До жінки в село на Одещині приїхав, а вона з іншим живе. Пішов до сусідів у найми. Трохи на полі працював за стакан горілки. Повернувся в Київ на будівництво. Два місяці відпахав, на гроші кинули. Жити ніде. По будівельних вагончиках осінь перекантувався. Потім із Ваською познайомився. Він мене втягнув у цей бізнес, звів із потрібними людьми.
Гроші збирає в пластикову тарілку з ресторану "КФС". Перехожі жертвують 1–2 грн. Щойно тарілка наповнюється до половини, ховає їх у кишеню. За день нажебрує до 1,5 тис.
— За це "рибне" місце два роки змагався, — показує пальцем на майдан Незалежності та Інститутську. — Отому безногому в окулярах кидають до двох тисяч, бо вміє давити на жалість. Просить гроші ніби на протез онукові. Двічі на день жінка в пуховику забирає касу, приносить бутерброд і чай. Найбільше заробляють біля Києво-Печерської лаври — до трьох тисяч у день. Раз мені там весільний батько сотню кинув. Бо я крикнув "Будьте щасливі" молодим, які вискочили з лімузину. Іншого разу два євро дали. Але в обміннику відмовили: "Копійки не приймаємо".
40-річна Інна купує тижневик "Робота" в газетному кіоску біля Центральної автостанції. Одягнена в оксамитову куртку і чорні високі чоботи. Руки в мозолях, на нігтях — полущений лак. Приїхала з Хмельницької області на роботу, яку знайшла по інтернету.
— Обіцяли, буду волонтером, а перетворили на жебрачку, — розповідає Інна. — Жила в бараці за п'ять кілометрів від Києва. Нас було 15 — літні жінки, пара циганок, чотири мужика з ампутованими кінцівками. Господар Валєра і його брат Саньок розвозили по станціях метро. Жінкам мостили накладний живіт. "Вагітні" приносили по 50 тисяч гривень у місяць. "Інваліди" — по 40. Я просила милостиню на автовокзалі. Коли приносила менше тисячі, позбавляли вечері. Якщо більше — давали цукерки, цигарки, горілку. Смотряща слідкувала, аби нікуди не відходила. Якось пасажирка бігла до автобуса на Вінницю, простягнула 10 гривень. Я їй у жменю всунула записку: "Врятуйте, я в рабстві". Вона кивнула — і в поліцію. Вже півроку я вільна. Главарів затримали. Зі Свєткою з Коростеня в реабілітаційному центрі живемо. Повернутися нікуди — мамка померла, брат хату продав.
Поліцейським заборонено ганяти злидарів
— Просити милостиню в центрі Києва коштує від двох до п'яти тисяч гривень за точку на місяць. Це фінансова піраміда, в якій задіяні чиновники і поліція, — каже 54-річний Петро Миронович, колишній працівник столичної міліції. — Після відставки з товаришем виводили жебраків на чисту воду. 90 відсотків каліцтв удавані. Сліпі прозрівали, безногі починали бігати. Бандитів, які змушують жебракувати, садять на три роки. Інколи вони відкупляються і далі заробляють на людях. Офіційно поліцейським заборонено ганяти прохачів, бо це вважається порушенням прав людини.
1 
1
Коментарі