Ізоляція та спустошення стали підсумком дворічного російського панування у Криму. Рушивши навесні 2014-го назустріч одне одному, росіяни й проросійські кримчани нарешті зійшлися. Нині всі разом запитують: коли ж усе це закінчиться?
Подивимось, як змінилося життя на півострові. А головне — настрої кримчан та їхніх російських "співвітчизників".
Перше — це глобальна відірваність і тих, і інших від цивілізації. В Криму йдеться про світло, воду, опалення й каналізацію. Росіяни ж страждають, бо світ перестав шанувати їх.
Ознакою часу для Криму стала медицина. Лікарів бракує. Чергу займають за кілька місяців. Лікарі й медсестри, які працювали в українському Криму, масово звільняються через паперову тяганину. Раніше нестачу медикаментів у лікарнях кримчани поповнювали в найближчій аптеці. Сьогодні так не можна. Медикам заборонили давати списки родичам хворого. У Росії лікують безкоштовно тим, що є, тобто нічим. Зате це не коштує жодної копійки.
Кримчани скаржаться на це в петиціях. Росіяни ж не розуміють: то й що? Адже повсюди в Росії така медицина.
Ще в рази побільшало військових. Часи "ввічливого захоплення" минули, а БТРи й озброєні люди на вулицях — є. Для охорони правопорядку, каже влада. Але тоді чи не варто говорити про "особливий порядок управління окупованою територією"? Ніде більше в Росії армія не патрулює вулиці, реактивні літаки не літають над житлом, а важка техніка не курсує, наче міліцейський "бобик". Хто радів "зеленим чоловічкам", тепер дратуються через рев авіації ночами, зіпсовані гусеницями дороги й колони танків, що снують півостровом. Це створює затори. Для росіянина армія — святе. Для кримчан — інструмент. Має захищати, а не ускладнювати життя.
Є й інші ознаки, що життя в Криму змінилося не на краще. Це й купи сміття в центрі міст, і надвисокі навіть для Росії ціни на товари. За якістю їх не порівняти з українськими. Це й ріст у рази злочинності, і зашкарублість адміністративної системи. За швидкістю й простотою обслуговування українська податкова, суди й чиновники здаються майже зразковими європейськими сервісами.
Дедалі частіше чую від кримчан: "Як же так? На референдумі ми голосували за Росію. Чому ж чиновники не зважають на наші проблеми"? Мовляв, та влада винна їм, бо вибрали таку. Між тим для росіян підтримувати владу в усьому — патріотичний обов'язок.
За життєвими пріоритетами, розумінням обов'язків влади, прагненням добитися результату й не чекати милості від держави проросійські кримчани набагато ближчі до типового українця, ніж до росіянина.
Десятиліттями агітуючи Крим "берегти себе" як частину Росії в Україні, маніпулятори не попередили, що російська й радянська дійсності разюче різні. І тепер кримчани відчувають депресію, розгубленість і відчай. Мимоволі згадується Україна.
Після деокупації Україна не матиме труднощів із проросійськими кримчанами. Їм буде не по собі. Обурюватимуться, що сучасний світ чужий їм і незрозумілий. Але відкрито не протистоятимуть Україні та її змінам.












Коментарі