вівторок, 23 серпня 2011 00:45

"Наступного року куплю вишиванку"
6

Володимир Єжов, 27 років, Київ:
Дмитро Степанок, 20 років, Черкаси
Юлія, 28 років, Кременчук
Тетяна Мицько, 54 роки, селище Оржиця Полтавської області:
Костянтин, 38 років, Харків:

Із 16 по 21 серпня у селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавщини відбувався найбільший в Україні ярмарок. З Полтави туди щогодини їздить автобус. Білети розкуповують на 3 год. вперед.

У середу, 17 серпня, біля центрального входу тіснява. Люди йдуть повільно, оглядають ряди. По центру продають вироби народних майстрів. За вишиванку просять від 300 грн, керамічні чашки коштують 50, тарілки — 55. Кошики з лози — від 75 грн.

На багатьох палатках написи "Опішня", "Зіньків", "Від майстрів".

— Не дивіться на ті узори, — каже продавщиця кошиків. Не називається. — Багато років сюди їжджу. Всіх майстрів знаю. Від тих, які продавали вишивку, майже нікого не лишилося. Гончарів справжніх мало. Одні перекупники. Не ярмарок, а сплошна комерція.

Люди оглядають товар, купують мало.

— 200 гривень витратила. Нічого не взяла, — говорить Марина Боса із Дніпропетровська. — Сувеніри, харчі — все дороге. Сюди потусуватися приїжджають, не за покупками.

На Сорочинський ярмарок приїхали майстри з 18 країн. Відкрили свої павільйони. Черга біля узбеків. Купують плов по 35 грн за порцію. Поряд торгують шаурмою по 20 грн.

— Чого така дорога? — запитує жінка.

— Для вас, дарагая, по 30, — жартує продавець.

Цього року на ярмарковій площі відбудували дерев'яний млин. Фігуру Пацюка, біля якого фотографувалися багато років, прибрали.

Уперше спорудили скайпарк — металевий трамплін, заввишки із триповерхівку. З одного боку гірка для скелелазів. Коли добираєшся нагору, спускають мотузкою через майдан до сцени.

Найбільше ярмаркуючих на Сорочинцях у суботу. Люди по півгодини заходять на ярмарок. Кілька парубків розштовхують усіх. Після них жінки перевіряють свої сумки.

— Чула, багато ворів поз'їжджалися, — каже одна. — Отак кожні 5 хвилин у сумку дивлюся.

Кілька міліціонерів розштовхують людей по обидва боки вулиці. За хвилину по ній проїжджає віз із соломою, його тягнуть два воли. Усі фотографують тварин.

— Це такі, як чумаки за сіллю ходили, — говорить чоловік онукові. — На небі можна побачить Чумацький Шлях.

Починає накрапати. Люди ховаються біля садиби Хіврі під навісом. Двоє чоловіків з дітьми роздивляються покупки.

— Моя хотіла вишивки набрати, — каже один. — А нащо вона треба, дома ж не музей. Я взяв собі туфлі з льону. І не дорого, за 350 гривень уторгував.

Після дощу усі розходяться по вуличних кафе. Беруть шашлики, горілку, плов.

Біля головної сцени ярмарку дівчина у національному вбранні продає найдешевше пиво на святі, по 5 грн за пляшку. До неї стоїть черга.

Віктор Ткач з дружиною та дочкою розстеляє на землі покривало:

— Зараз обідатимемо. У кафе деруть утридорога, то ми з дому набрали їжі. Брав 2 тисячі гривень і, вважай, нічого не осталося. Тіки дитині на атракціони.

По обіді на ярмарку знову дощ. Майстри накривають товари. Дехто починає складатися. Люди розсідаються під навісами, у кафе.

— Зараз нічо не вторгую, — каже майстриня. — Обід, усі отдихають.

На виході з ярмарку двоє п'яних хлопців біля автобуса вмовляють товариша не їхати до Полтави. Той просить водія взяти його стоячи.

— Подивися на себе. Ти зараз мені все обригаєш, а пасажири за білети заплатили, — відповідає шофер.

— Ну, ти і собака, морда жидівська, — хлопець починає кричати. — Ті здєлав ошибку, я запомнив твій номер.

Водій хапає хулігана за шию, відштовхує його від себе на кілька метрів.

— Напився молокосос і варнякає тут, — говорить.

Двоє товаришів забирають п'яного і затягують у натовп.

 

Володимир Єжов, 27 років, Київ:

— Хотілося б, щоб з радіорубки не кричали російською. Все таки на національному ярмарку повинно бути більше українських традицій, цікавих речей. Сподобалося те, що цього року тут продається менше китайського непотребу. На ярмарок їжджу вже четвертий рік і не погоджуюся, що він стає гіршим. Скоріше навпаки.

Дмитро Степанок, 20 років, Черкаси:

— З кожним роком все гірше і гірше. Раніше насиченішим ярмарок був, хоча і зараз людей багато. Та через великі ціни на містове стало набагато менше національних виставок, українських майстрів. Людям важко платити такі гроші. А їх відсутність дуже впливає на колорит.

Юлія, 28 років, Кременчук:

— Не сподобалася погода. Все інше в порядку. Я вперше на ярмарку, то побачила людей у національному вбранні. Але все-таки думала, що їх тут буде більше. Наступного року куплю вишиванку. Буду по ярмарку в ній ходити.

Тетяна Мицько, 54 роки, селище Оржиця Полтавської області:

— Мені все подобається, хоча колись краще було. Гарно, що великих дощів немає, бо раніше завжди лило. То ми накривалися целофаном і ходили у резинових чоботах. Їх на ярмарку розбирали моментально. Погано, що цього року дуже високі ціни. Явно не по наших зарплатах. Урятував білоруський трикотаж — купила спортивний костюм, штани. Дітям вишиванки взяла, бубликів.

Костянтин, 38 років, Харків:

— Ярмарок не сподобався. Дуже тісно, багато людей. Я 2005 року тут був, то було якось вільніше. А ціни цього року зависокі. На речовому ринку нічого не купиш.

Оксана,37 років, Харків:

— Сподобалося, що тут багато різних товарів, народного промислу. Але організація заходу на низькому рівні. Вулиці вузькуваті, всюди великі черги.

 

Зараз ви читаєте новину «"Наступного року куплю вишиванку"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути