"Наступного року куплю вишиванку"

6

Із 16 по 21 серпня у селі Великі Сорочинці Миргородського району Полтавщини відбувався найбільший в Україні ярмарок. З Полтави туди щогодини їздить автобус. Білети розкуповують на 3 год. вперед.

У середу, 17 серпня, біля центрального входу тіснява. Люди йдуть повільно, оглядають ряди. По центру продають вироби народних майстрів. За вишиванку просять від 300 грн, керамічні чашки коштують 50, тарілки — 55. Кошики з лози — від 75 грн.

На багатьох палатках написи "Опішня", "Зіньків", "Від майстрів".

— Не дивіться на ті узори, — каже продавщиця кошиків. Не називається. — Багато років сюди їжджу. Всіх майстрів знаю. Від тих, які продавали вишивку, майже нікого не лишилося. Гончарів справжніх мало. Одні перекупники. Не ярмарок, а сплошна комерція.

Люди оглядають товар, купують мало.

— 200 гривень витратила. Нічого не взяла, — говорить Марина Боса із Дніпропетровська. — Сувеніри, харчі — все дороге. Сюди потусуватися приїжджають, не за покупками.

На Сорочинський ярмарок приїхали майстри з 18 країн. Відкрили свої павільйони. Черга біля узбеків. Купують плов по 35 грн за порцію. Поряд торгують шаурмою по 20 грн.

— Чого така дорога? — запитує жінка.

— Для вас, дарагая, по 30, — жартує продавець.

Цього року на ярмарковій площі відбудували дерев'яний млин. Фігуру Пацюка, біля якого фотографувалися багато років, прибрали.

Уперше спорудили скайпарк — металевий трамплін, заввишки із триповерхівку. З одного боку гірка для скелелазів. Коли добираєшся нагору, спускають мотузкою через майдан до сцени.

Найбільше ярмаркуючих на Сорочинцях у суботу. Люди по півгодини заходять на ярмарок. Кілька парубків розштовхують усіх. Після них жінки перевіряють свої сумки.

— Чула, багато ворів поз'їжджалися, — каже одна. — Отак кожні 5 хвилин у сумку дивлюся.

Кілька міліціонерів розштовхують людей по обидва боки вулиці. За хвилину по ній проїжджає віз із соломою, його тягнуть два воли. Усі фотографують тварин.

— Це такі, як чумаки за сіллю ходили, — говорить чоловік онукові. — На небі можна побачить Чумацький Шлях.

Починає накрапати. Люди ховаються біля садиби Хіврі під навісом. Двоє чоловіків з дітьми роздивляються покупки.

— Моя хотіла вишивки набрати, — каже один. — А нащо вона треба, дома ж не музей. Я взяв собі туфлі з льону. І не дорого, за 350 гривень уторгував.

Після дощу усі розходяться по вуличних кафе. Беруть шашлики, горілку, плов.

Біля головної сцени ярмарку дівчина у національному вбранні продає найдешевше пиво на святі, по 5 грн за пляшку. До неї стоїть черга.

Віктор Ткач з дружиною та дочкою розстеляє на землі покривало:

— Зараз обідатимемо. У кафе деруть утридорога, то ми з дому набрали їжі. Брав 2 тисячі гривень і, вважай, нічого не осталося. Тіки дитині на атракціони.

По обіді на ярмарку знову дощ. Майстри накривають товари. Дехто починає складатися. Люди розсідаються під навісами, у кафе.

— Зараз нічо не вторгую, — каже майстриня. — Обід, усі отдихають.

На виході з ярмарку двоє п'яних хлопців біля автобуса вмовляють товариша не їхати до Полтави. Той просить водія взяти його стоячи.

— Подивися на себе. Ти зараз мені все обригаєш, а пасажири за білети заплатили, — відповідає шофер.

— Ну, ти і собака, морда жидівська, — хлопець починає кричати. — Ті здєлав ошибку, я запомнив твій номер.

Водій хапає хулігана за шию, відштовхує його від себе на кілька метрів.

— Напився молокосос і варнякає тут, — говорить.

Двоє товаришів забирають п'яного і затягують у натовп.

×