"Невже я не маю права розмовляти в Україні українською мовою? — скаржиться "ГПУ" 42-річний Юрій Литвин з Донецька. — Я виконую всі вказівки керівництва, на мене ніколи не було ніяких скарг. А коли почав розмовляти і вести документацію державною мовою, почали допікати. Мовляв, я випендрююся, шукаю клопоту на свою голову".
Юрій Литвин народився і виріс у Донецьку. Батько, за фахом радіомеханік, родом з Вінницької області. Мати — із Сумської, працювала фельдшером.
Юрій після школи поїхав навчатися в інститут до Ленінграда. В рідне місто повернувся інженером-механіком холодильних машин. 12 років працював на заводі "Норд", згодом — на "Вінтері", Макіївському м"ясокомбінаті. Кілька років тому влаштувався старшим майстром холодильних машин на ЗАТ "Донецький міський молокозавод N2".
— Я сорок років розмовляв двома мовами, — каже Литвин. — Для мене це було не важливо. Головне, щоб люди розуміли.
Але під час минулої президентської виборчої кампанії побачив по телевізору з"їзд у Сєвєродонецьку.
— Я злякався, — згадує Литвин. — Що це значить: "Східний регіон розмовляє російською, його взагалі важко назвати Україною"? Як це так, хіба ми не українці?
Наступного дня на роботі він почав державною не тільки розмовляти, але й вести добовий журнал. У дужках поряд з українськими словами ставив російські, щоб було зрозуміло: тиск — "давление", всмоктування — "всасывание". Начальник цеху холодозабезпечення 59-річний Володимир Доброхліб усе демонстративно перекреслював. Замість травня великими літерами писав "май", замість липня — "июль". Литвинові ж казав, що той не має права писати незрозумілою мовою.
Згодом пана Юрія понизили на посаді — перевели в молодші майстри. Щодня Доброхліб розпікав Литвина. Заяву на відпустку не задовольнили тільки тому, що вона була написана українською мовою.
Я сорок років розмовляв двома мовами
— Я б терпів довго, але мені залізли в кишеню, — пояснює Литвин. — Почали платити втричі менше, ніж іншим. Сказали: "не виконуєш вказівок". Хоча на мене не було жодних нарікань.
— Это больной человек, — каже "ГПУ" Володимир Доброхліб. — Пусть разговаривает как хочет, но документацию нужно вести на русском. Если кто-то чего-то не поймет, может произойти авария. А вокруг завода живут 10 тысяч людей, они могут пострадать от взрыва аммиака.
Колеги по цеху ставляться до Литвина добре. Дехто вважає його активним прибічником "помаранчевих".
— Я не цікавлюся політикою, — запевняє пан Юрій. — Я лише хочу спілкуватись українською.
Наприкінці минулого місяця Литвин не витримав і звернувся до суду. Він вимагає від начальника 10 тисяч гривень компенсації моральних збитків.
— Доброхліб порушує статтю 10 Конституції і закон України "Про мови", — каже "ГПУ" Марія Олійник, 62 роки, громадський захисник Литвина. — Юрій же не просто спілкувався, а вів діловий журнал.
Чотири роки тому Литвина покинула дружина. Жанна, якій зараз 38 років, вийшла заміж за німця і переїхала до нього жити. Із собою забрала 16-річну доньку Роксолану.
— Ну, куди там мені, — бідкається Литвин. — А отримую тисячу гривень зарплати, а німець — дві тисячі євро. Але я люблю Україну, і для мене щастя вимірюється не грошима.
Влітку Жанна з донькою приїжджали до Юрія.
— Навіщо ти преш проти начальства? Тобі ж гірше буде, — сказала Жанна колишньому чоловікові.
На першому засіданні суду Литвина підтримали товариство "Просвіта", "Народний союз "Наша Україна", Конгрес українських націоналістів, Українська консервативна партія.
— Це перший такий суд в історії Донбасу, — запевняє Марія Олійник. — І Юрій — молодець, що стоїть на своєму.
На перше судове засідання журналістів не пустили. Вчора відбулося друге слухання. Суд не задовольнив позову Литвина, але Юрій планує оскаржувати це рішення.
2 
1
Коментарі
4