Україна відзначатиме 29-ту річницю Незалежності 24 серпня. Із 1991-го ми першими у світі відмовилися від ядерної зброї, ввели свою валюту, взяли участь у трьох революціях, стали асоційованим членом ЄС, отримали томос нашої церкви, провели декомунізацію, запровадили зовнішнє незалежне оцінювання для абітурієнтів, втратили території внаслідок окупації й воюємо з Росією.
— Пам'ятаю, як приймали суверенітет України 24 серпня 1991 року. Вже тоді було зрозуміло, що цим здобуття незалежності не закінчиться, — говорить 53-річний Віталій Портников, політичний аналітик і публіцист. Говоримо з ним про події в державі, які стали епохальними.
— Наше суспільство було ще радянським і споживацьки орієнтованим. Відтоді пережили чимало випробувань. Переломними вважаю обрання президентом Леоніда Кучми, спробу повернутися до самостійності 2004-го під час помаранчевої революції, обрання президентом 2010 року Віктора Януковича.
Важливою віхою є окупація Росією наших територій 2014 року і початок війни. Тоді наша армія почала оборону. І врешті-решт обрання Володимира Зеленського поставило на паузу демократично-європейські здобутки попередніх років.
1994-го, 2010-го та 2019 року українці показали небажання жити в незалежній Україні. Обрали політиків, які виступали за зближення з Росією.
Що вдалося за 29 років?
— Створили державу, яка почала виробляти інституції. Перейшли до будівництва політичної нації. Почали формувати народ із людей, які вважають себе українцями і бачать своє майбутнє тут. Було два повстання, що захистили державу від Росії. Ми сформували армію, підписали Угоду про асоціацію з Євросоюзом, почали реальні реформи, серед яких децентралізація.
Поки що не вдалося побудувати власну державу. На жаль, ми досі залишаємося уламком Російської імперії.
Чому не виходить швидше реформувати країну?
— Українці діють реактивно, а не проактивно. Кожні п'ять років втомлюються від незалежності й обирають курс на зближення з Росією. Роки йдуть, міняються люди, але приблизний політично-ментальний баланс не змінюється. Частина українців продовжує прагнути простих рішень. Тому до влади і прийшли популісти.
Зараз живемо в паузі побудови демократичної держави. В добу моральної кризи. Перемога на президентських виборах коміка та віртуальної партії на парламентських — це доказ. Моральне суспільство не голосує за припинення війни, коли не повернені території. Не обирає те, чого не існує.
У ближчі десятиліття маємо пройти щеплення від хвороби. Криза закінчиться подіями, які дадуть відповідь на питання, чи потрібна така країна і чи зможе існувати. Можуть бути чергові повстання, війни, територіальні втрати. Протягом наступних років 20 важливо утримати принаймні теперішню ситуацію і країну в такому вигляді, як зараз. За цей час з'явиться більше людей, які хотітимуть жити не в проросійській, а в незалежній Україні, пов'язуватимуть із нею своє майбутнє. Кожні 10 років відсоток таких зростає.
Що розчарувало за ці майже три десятиліття?
— Я усвідомлював, скільки буде випробувань. Але все ж розчарувань вистачало. І коли виграв вибори Кучма. І коли 2004 року влада з величезним кредитом довіри не виправдала сподівань. І коли люди, що прагнули до ЄС 2014-го, не поділяли європейських цінностей. І коли українці обрали шоумена президентом. Мене розчаровує, що чергове покоління втрачає життєві перспективи. Я розумів, що без війни з Росією українці не зрозуміють реальної загрози зі сходу, проте боляче бачити трагедії українців і кримських татар.
Чому не емігрували?
— Завжди вважав, що сприяти розбудові власної держави значно важливіше за добробут однієї окремо взятої людини. Я не агітую тут залишатися. Та Україна — це єдине місце на землі, де українець може бути українцем. Це земля, з якою відчуваєш спорідненість. І якщо хочеш найкращого притулку для своїх дітей, маєш його будувати тут.
4 
1
Коментарі