— Сприймаю війну, як роботу. Неприємну, але звичайну військову роботу. І для української армії ця війна — корисна. Бо якби не вона, армія й далі знищувалася б. А так хоч трохи почала підніматися. І держава, й люди зрозуміли, що армія потрібна, — говорить заступник командира 25-го батальйону територіальної оборони "Київська Русь". Має позивний Кіт, 49 років. Прізвища й імені не називає. Воював у 1980-х в Афганістані, капітан запасу. Мав будівельний бізнес, на Донбас поїхав добровольцем.
— Наш підрозділ сформований київським обласним військкоматом. Два місяці готувалися. З 19 серпня батальйон перебуває в АТО. Переважно призовники, багато добровольців. Оформлені теж як призовники, щоб зберігалися робоче місце й зарплата. Соціальний стан різний, вік — 22–57 років. Переважно не військові, але більшість служили в радянській армії. Хоч є й такі, що не знали, як автомат держать.
Чим батальйон відрізняється від інших?
— Один із найбоєздатніших за підготовкою. Й озброєння нормальне — протитанкове, важкі кулемети, БМП-1. В інших батальйонах стрілецька зброя, пара кулеметів — і все. А в нас навіть два танки. Зараз натаскуємо ще одну роту: стрільби, тактика. Готують офіцери навчального центру. Запрошуємо фахівців з вуличного бою.
Де воюєте?
— Наш сектор у місті Дебальцеве. Він ніби вклинений між Донецьком і Луганськом. Довкола позиції сепаратистів. Техніка у них є, бракує особового складу. Якщо росіяни не підтримають, буде складно. У наступаючих має бути перевага один до трьох — рота наступає на взвод, батальйон на роту, полк — на батальйон. У них немає таких ресурсів.
В Дебальцевому зараз позиційна війна. Вилазки їхні, наші. Переважають обстріли "Градами", мінометами і ствольною артилерією. "Град" небезпечний, коли колона на марші, у відкритому полі. А коли підготовлена позиція, окоп, якась перекрита щілина — жить можна.
Жертв багато?
— За весь час маємо дев'ять поранених і двох загиблих. Одному снайпер у живіт вцілив, під бронежилет, перебило артерію. Довезли до госпіталю, але велика втрата крові. А другий хлопець — з розвідки. Нацгвардія везла боєприпаси і заїхала в укріпрайон сепаратистів. Їх почали розстрілювати. За сигналом SOS, два відділення нашої розвідки, з медслужбою, поїхали на підмогу. Вивезли десь 25 поранених. Але один наш хлопець загинув.
Які найбільші проблеми нашої армії?
— Взаємодія з іншими підрозділами. Брак командирів середньої ланки, тобто взводів і рот. Їх чотири роки треба готувати. Багато техніки з 1970-х і навіть 1960-х, де, скажімо, половину патрубків перегнило. Є нова. Але щоб отримати танк, здається, треба зібрати 26 підписів. Бюрократія — ніби ще один противник. І не знаю, хто страшніший.
Українські війська зможуть зупинити російську армію?
— Ні. Але й війська Росії не утримаються в Україні. Зайдуть углиб — їм буде кришка. Народ воюватиме, ще й як. Бачу це і по настроях, і по роботі, що вже проводиться. Зараз уже ґвалт у Росії через "двохсотих", а тоді "двохсоті" підуть рікою. Просто не вистачить військ контролювати таку територію, де з-за кожного куща їм стрілятимуть у спину.
У ХХІ столітті можлива партизанська війна?
— Аякже. Це не загони по 200–300 чоловік, як раніше. Зараз — групи по п'ятеро осіб, зірка так звана: снайпер, кулеметник, пара автоматників та гранатометник. Прийшли, грохнули — зникли. І таких груп дуже багато по Україні підготовлено й готується.
3 
1
Коментарі