3 травня Україна й Білорусь домовилися про припинення "продуктової війни". До нас дозволили ввозити білоруські ковбасні й молочні харчі, а туди можна імпортувати наше пиво. За день до цієї угоди ми побували в білоруських містечках Столін та Горинь. Звідти тамтешня продукція потрапляє в магазини Рівненщини й Волині.
У дизельному поїзді Сарни — Горинь торговці везуть на продаж у Білорусь туалетний папір, шоколадні цукерки, чай і розчинну каву "Якобз".
— Канфети в них невкусні. Хоч ми й нарікаємо, що в нас замість шоколаду мило, а в них ще гірше. Туалетна бумага тоже нікакая. Хоча яка разниця, чим підтирать одне місце, — каже в поїзді 48-річна Марія з міста Сарни Рівненської області. У Білорусь вона возить каву й цукерки, а назад — молоко й ковбасу. — За поїздку заробляю 300 гривень. Коли менше, коли більше. Смотра калі і шо перевезті дадут.
Контроль на українській станції "Удрицьк" триває півгодини. Митники нишпорять по сумках-кравчучках, розривають упаковки туалетного паперу.
— Бачили, яка зміна сьогодні? Висаджувать будуть. Та карга Ольга не пропустить. Я не знаю, що вже з нею маю робить. Прошлий раз мене за шкірку брала, але я їй не далася. Я як розкрила рота, вона й подула од мене, що більш і не приходила, — жінка років 50 у світлих бриджах та молочного кольору футболці розказує, як кілька днів тому перевозила продукти з Білорусі.
Перше білоруське містечко Горинь від станції "Удрицьк" за 10 хв. їзди. Літні жінки вистрибують із дизеля й біжать до пункту митного контролю. Вишиковується черга. Праворуч від неї — магазин безмитної торгівлі "Дьюті фрі". Він зачинений.
Двоє митників бачать, як я фотографую на телефон назву магазину.
— Для чего вам? — цікавляться.
— Таке тільки в аеропортах бачила. Не думала, що на залізничних станціях також буває, — відповідаю.
Чоловіки переглядаються й відходять.
— Куда едете и с какой целью? — запитує митник, в якого заповнюю бланк на в'їзд.
Видаюся йому підозрілою, бо на місцевих торговців не схожа. Просить письмово вказати точну мету приїзду. Пишу — туризм.
За 2 год. поїзд Горинь — Здолбунів вертається назад. Іншого транспорту нема. Йду з торговцями дивитися, як вони скуповуються. Часу мало, тому беремо таксі за 40 тис. білоруських рублів — це 40 грн на наші гроші.
— Хохлы, хохлы приехали. Ну что, кофе привезли? О, шоколад есть, — перебирають у руках плитки "Корони" та 200-грамову каву "Якобз".
Хвилин за 20 розмітають усе. Українці біжать у магазини — купують салямі, варену ковбасу, глазуровані сирки, паштети в банках, тушенку, масло й дитячі суміші. Максимум, який можна взяти, — п'ять паличок ковбаси, стільки ж банок дитячого харчування й масла. Також набирають м'які іграшки-каталки. Вони в Білорусі коштують 200 грн. В Україні — вдвічі дорожче. З такою ж націнкою перепродують харчі.
— Сьогодні зміна погана. Побачите, що буде творіца в дізелі. Вже геть у них совісті нема, беруть і висаджують. А як я з етою торбою доберуся? Як не як — 40 кілометров перти нада, — Марія на спині в загорнутому простирадлі тягне четверо іграшкових коней-каталок.
— И как я вас здесь пропущу, если в Украине вас завернут? Они и так на нас жалуются, что мы вам позволяем контрабанду перевозить, — каже Марії білоруський митник Олег Речний. Але, понишпоривши хвилин зо 5, — пропускає.
— Так, а вы что здесь снимаете? — запитує в мене. — Кто и откуда?
— Я — турист.
Митник просить показати паспорт.
— Интересно, что вы с киевской пропиской делаете в Беларуси? Журналист небось. Бацько сказал вас всех гнать отсюда. В своей стране порядок наводите. Покажите, что вы там наклацали, — тягнеться до фотоапарата.
— Что ты к девушке пристал? Проходите. Вы ему, видно, понравились, раз он к вам так прикипел, — жартує його колега.
У дизелі про всяк випадок витягую карту пам'яті з мобільного телефону й ховаю в бюстгальтер.
На зворотному шляху в Удрицьку сумки торговців перевіряють хвилин 40. У вагоні перешіптуються, що багатьом доведеться зійти з поїзда.
— Так, пийте сметану. Тоді я буду впевнена, що завтра в магазинах вона стояти не буде, — каже жінка-митник у білій сорочці й темній спідниці до літньої торговки.
У тієї в сумці п'ять пакетів зі сметаною. Жінка довго пручається, але коли приходить охорона, відкушує поліетиленовий пакет і надпиває сметану. Так само робить із рештою чотирма пакетами.
— Дівчата, поняли, як будуть до нас приставать — заступаємся. Один за всіх і всі за одного. Поняли? — каже жінка у світлих бриджах чотирьом попутницям. — З ними треба криком розмовлять.
Однак коли жінка-митник підходить до компанії й починає витрушувати сумку іншої торговки — усі мовчать. Та, що пропонувала заступатися, пересідає на сусіднє сидіння.
— Розкривайте пітаніє, — митник витягує п'ять пачок дитячого харчування із сумки. — Давайте, розривайте кожну по черзі.
— Так вони ж портяться. Я ж не довезу їх навіть. Онуку брала. Совість майте хоч трохи, — протяжно каже жінка.
— А у вас совість є, га? Через вас нас тут десятеро осталося. Всіх поувольняли через вашу ковбасу й масло. Я зранку попереджала, що ніяких продуктів. Ну, не доходить до вас і всьо, — підвищує голос митник. — І ковбасу ріжте. Тоді буду знать, що купили для себе.
Сперечаються ще хвилин 5. Торговка з коротким волоссям розкриває всі пакети дитячого харчування й ріже на шматки ковбасу.
— А щоб йой... Вже й ковбаси купить не можу. Геть хочуть, щоб ми всі з голоду поздихали, — говорить торговка.
Її колеги просять мене провезти блок цигарок. "Перевізники" спеціально їдуть до Білорусі й за гроші перевозять для інших ковбасу, масло, цигарки та м'які іграшки. За блок цигарок платять гривню, за палицю ковбаси — 2, за іграшку — 3 грн. У середньому за раз "перевізник" заробляє до 30 грн. Я від грошей відмовилася.
3 травня міністр економіки Петро Порошенко заявив, що Україна протягом тижня зніме обмеження на ввезення молочних та м'ясних продуктів із Білорусі. Але станом на 10 травня офіційних дозволів ще не надійшло.
До заборони одній людині в Україну можна було ввозити товарів на суму 500 грн. Білорусь дозволяла вивозити 2 кг ковбаси, 2 кг сиру, 2 кг круп та макаронів, дві банки згущеного молока.
3 
1
Коментарі