У поминальний вівторок на Байкове кладовище в Києві на могилу лідера Народного руху України В"ячеслава Чорновола прийшла сестра Валентина. Кладе паску та крашанки. Струшує з вичищеного пам"ятника опалі пелюстки хризантем.
— Андрій живе у Львові, у Тараса робочий день, не знаю, чи зможе прийти, — каже про синів Чорновола. — А я тут буваю тричі на тиждень. Улітку міняю квіти. Зимою відгортаю сніг. Мені хочеться сюди приходити. Це неправильно, коли померлих згадують лише кілька разів на рік. Як ми їх згадуємо, так потім будуть згадувати і нас.
До надгробка підходить священик. Читає заупокійну молитву:
— Хай покоїться з миром раб Божий В"ячеслав...
Валентина Максимівна шукає в сумці гаманця.
— Не треба, не треба, це мій обов"язок, — відказує батюшка.
— Візьміть для церкви, — Валентина простягає три 5-гривневі купюри.
Дорогою до кладовища тягнеться вервечка машин. Із торбами, кошиками, квітами та вінками із автобуса виходять пенсіонери. Міська влада організувала додаткові маршрутки на Байкове. Через кожні кілька метрів на центральній алеї жебраки просять милостиню.
52-у ділянку називають "зірковою". На ній поховані футбольний тренер Валерій Лобановський, письменник Павло Загребельний, міністр транспорту Георгій Кірпа.
Зупиняються кілька маршруток. Біля могили Кірпи чоловіки в робах установлюють намет. Вивантажують столи та стільці. Пізніше під"їжджають кілька "мерседесів", джипи "лендровер" та "Тойота Прадо". Люди несуть великі букети. Із білими трояндами стоїть гендиректор "Укрзалізниці" Михайло Костюк, із червоними — його заступник Юрій Джус.
— Ми вшановуємо справді видатну людину. Завдяки йому стали ходити швидкісні потяги, знизилися ціни на авіабілети, — говорить Джус.
Удова Жанна Кірпа у довгому бежевому пальті кладе на могилу рушник, на нього — коровай та крашанки. Приїжджають іще кілька чорних "мерседесів". Із них виходять двоє чоловіків та семеро священиків. Понад півгодини правлять службу. Батюшка у білій рясі виголошує промову.
Жанна Ігорівна запрошує до столу. Поминають каберне "Коктебель" та коньяком "Закарпатський". На столі бутерброди із сьомгою, ковбаса, копчення, багато овочів, крашанки, виноград і мандарини.
— Поминайте Георгія Миколайовича. Сьогодні не можна не їсти — гріх, — каже вдова.
За 10 м, край ділянки — могила Віктора, сина віце-прем"єра Володимира Сівковича. Він загинув торік у липні, врізався машиною у стовп. Йому було 24. На лавці сидять двоє дівчат років 20. Обидві плачуть.
— Ми родичі. Вибачте, спілкуватися не можемо, — крізь сльози говорить білявка у джинсах та жилетці.
У п"ятницю, 9 квітня, могилу Сівковича прибирають 12 працівників. Працюють увесь день: установлюють пам"ятник, стелять газон, натирають гранітні лаву та стіл.
Повз проходить Станіслав Ковтун, 69 років:
— Де таке видано, що людину без особливих заслуг ховають на Байковому поряд із Загребельним! За законом тут мають класти лише Героїв України чи видатних діячів.
Біля могили Віктора Сівковича — ввосьмеро менше за площею поховання письменника Павла Загребельного. Він помер 2009-го. У п"ятницю могила ще не прибрана. На дерев"яному хресті вінок зі штучних квітів. Збоку два глечики.
Наприкінці центральної алеї онука письменника Олеся Гончара 28-річна Валентина вибирає траву на могилі матері Поліни Гончар (1956– 1994). На кладовищі пахне фарбою та горілим листям.
— Щойно провідала дідуся. На могилі буваю не дуже часто. Сьогодні трішки приберуся.
На зап"ястках у неї кілька срібних браслетів. Валентина — дочка Юрія, сина Олеся Гончара. — Квітів та вінків не несла. Могилу дідуся прибирає адміністрація. Вона на центральній алеї, там завжди чисто. 29 березня був день народження Олеся Терентійовича, залишилося багато квітів.
Прибиральниця Антоніна Матюшенко замітає біля надгробка Валерія Лобановського. Бронзова статуя — на тлі мармурових колон. Нахилений уперед тренер стоїть, стиснувши руки.
— Тут завжди чисто. Такі могили прибираємо щодня. 96 гривень на місяць коштує замовити послугу. Разове прибирання після зими — 80 гривень.
Зупиняється чорний "лексус". Доки водій чекає, чоловік у костюмі прямує до гранітного пам"ятника колишньому міністру статистики Миколі Борисенку (1935–1997). Кладе 12 троянд, червону свічку. Закурює, кілька хвилин стоїть біля могили.
— Тут поховано мого батька. У поминальний вівторок прийти не зможу, відлітаю з України.
Біля поховання заступника секретаря Ради нацбезпеки й оборони Олександра Разумкова, ім"ям якого названо Український центр економічних і політичних досліджень, стоїть літній чоловік у сірому пальті.
— Неправильно це, що митців поряд із політиками кладуть. Надто різні рівні. А депутатів, до речі, за державний кошт ховають. Такий пам"ятник, — показує на надгробок Георгія Кірпи, — дорожчий за однокімнатну квартиру. Це італійський мармур, чи не найкращий у світі.
На центральній алеї Байкового цвинтаря покояться письменники Володимир Сосюра, Максим Рильський, Олесь Гончар, Остап Вишня, Ванда Василевська, композитор Платон Майборода. Ця частина ретельно прибрана. Що далі від них, то більше розкиданого сміття.
На могилу Петра Дорошенка, депутата Верховної Ради СРСР, упала туя. Надгробка невидно.
— Ви подивіться, яка капость од того дерева, — жаліється прибиральниця Тамара Семенівна, 55 років. — Воно сиплеться й сиплеться. Правильно, що на Лук"янівському кладовищі заборонили великі дерева сажать. За цю зиму майже половина дерев поламалися.
На старій частині кладовища майже ніхто не прибирає. Біля пам"ятника Лесі Українці лежать гвоздики та четвертинка паски. Збоку напис: "Леся Украинка, стоя близко к освободительному движению вообще и пролетарскому в частности, отдавала ему все силы, сеяла разумное, доброе, вечное".
Зранку 10 квітня на в"їзді до Байкового затор. Потік автівок випереджають пенсіонери. Виходять з автобуса з граблями та віниками.
На 33-й ділянці, що вище колумбарію, могилу батька прибирає Мар"яна Бикова. 11 квітня виповнився 31 рік від дня загибелі актора та режисера, зірки фільму "В бій ідуть самі старики" Леоніда Бикова.
Мар"яна дуже схожа на батька: в неї також великі очі й трохи підняті кутики губ. Фотографуватися відмовляється:
— Я всього-на-всього дочка. Приходжу на могилу щотижня. Що тут цікавого, не розумію.
За кілька хвилин сюди приходить чоловік у чорному костюмі. 46-річний Микола Колесник — шанувальник таланту Бикова.
— Цей актор дуже багато для мене значить. Приходжу кожного року, — покладає до надгробка квіти, запалює свічку. У пластиковий стаканчик ллє горілку, зверху кладе хліб. Виймає з дипломата роздруковані аркуші зі своїми віршами на честь 80-річчя Леоніда Бикова:
"…Все как прежде, маэстро,
Ты летаешь над нами,
Все как прежде кружишь…
Но уже не садишься…
но уже не спешишь…"
Через дорогу, на 52-й ділянці — можливо, найдорожчий на кладовищі пам"ятник.
Надгробок із білого мармуру міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка (1951–2005) прикрашають червоні гвоздики. Багато свічок. Кравченко був одним із найближчих соратників президента Леоніда Кучми. Застрелився із пістолета перед допитом у Генпрокуратурі у справі Георгія Ґонґадзе. Така офіційна версія.
— І як можна було на цьому кладовищі самогубця поховати, — дивується 33-річна Олена Золот, що прямує до колумбарію. — А ще й службу справляли.
На ділянці N49 стоять три сірі хрести з тьмяного каменю. Могилки дисидентів-шістдесятників Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого поросли бур"яном. На Стусовій не прибрано. Хтось поклав новорічний "дощик", два яйця, гроно калини.
Великий гранітний надгробок генерал-полковника міліції Ярослава Кондратьєва прибирає дружина Людмила. Орудує віником та ганчіркою, наділа гумові рукавиці.
— Приходжу щотижня, а то й частіше, — її очі наповнюються слізьми. — Тільки тут мені спокійно. Ми 30 років разом прожили.
Після обіду людей на кладовищі меншає. Припікає сонце. Біля центрального входу машина "швидкої". На асфальті лежить накрите чорною клейонкою тіло.
— Прийшов на кладовище і помер, — лякаються люди.
Розгублена донька покійного, років 25, розмовляє по телефону. Одна з медсестер каже:
— Що тут дивного! Серцевий напад. Чоловік давно хворів, от і помер.
У неділю із самого ранку до Байкового йдуть люди з кошиками, вінками, квітами. Перед цвинтарем алея вінків на продаж. Найдешевший можна купити за 20 грн. Пишніші — 200–250 грн, є по 1000.
На центральній алеї кладуть квіти до пам"ятників. Далі, вглиб цвинтаря, майже через кожну могилу — застілля.
Біля невеликого гранітного пам"ятника Ларисі Михайлівні Томченко десятеро людей розкладають їжу та напої. Із плетеного кошика дістають ковбасу, помідори, голубці в судочку, яблука та печиво. У пластикові стаканчики розливають спиртне. Чоловікам — горілку, жінкам — вино.
— Ну, за пам"ять мами. І щоб ми були здорові та не хворіли, — каже чоловік у спортивних штанях та червоному светрі.
Уздовж могил, вимахуючи кадилом, прямує священик у чорній рясі та шкіряній куртці.
— Сьогодні починається поминальний тиждень. Минулого тижня ми христосалися з живими. Цього тижня — з померлими, — кладе до кадила ладан. — Як дим підіймається в небо, так і наші молитви — до Бога.
На прохання назвати ім"я насторожується.
— Ви з міліції?
До батюшки підходить чоловік, просить відправити заупокійну службу.
— Со духи праведных скончавшихся душу раба Твоего Василия, спасе, упокой, сохраняя во блаженной жизни, яже у Тебе, Человеколюбче... — співає десь 10 хв. Чоловік пропонує випити за упокій батькової душі.
— Не можна. Православні закони забороняють пиття на цвинтарі. Удома можна, на могилі — ні.
Чоловік дає священнику 50 грн.
Двоє молодих чоловіків у брудних спортивних костюмах із пакетами, набитими печивом та цукерками, підходять до могили народного депутата від Партії регіонів Василя Біби (1948–2007). Пам"ятник у формі Андріївської церкви, на могилі з гвоздик вимощено серце.
— От западло, — каже чоловік із червоним обличчям та синцем під оком. — На цих мажорних могилах одні квітки і канфєти, а 100 грамів не наллють.
3 
1
Коментарі
10