Родина Швеців із села Підпечери Тисменицького району на Івано-Франківщині перечікували повінь на даху старого цегляного будинку. Їхній дім затопило на півметра.
— Узяли із собою нагору відро води і каструлю з супом. Хліба і мінералки потім човном привезли рятувальники, — розповідає 39-річна Cвітлана Швець. — Забрали трьох котів, пса, курей. Понакидали всякого шмаття і так спали. Котам надерли газет і зробили туалет. А пес так злякався, що навіть не ходив по-большому три дні. А ми у відро справлялися та й на вулицю у воду все виливали.
Хата Світлани Швець постраждала найбільше в селі. Вода у дворі сягала по плечі.
На подвір"ї сушаться куртки, штани, сорочки. Одяг розвішано на стільцях, дошках, на собачій буді. Усе в піску й болоті. Поряд — напівавтоматична пральна машина "Део".
— 2008-го ми втратили все — пральку, холодильник побило, меблі мусіли повикидати, 10 курок потопилися. Усе пішло за тою водою. І роботу втратила — хазяйка на базарі знайшла нову продавщицю. Чоловік Василь — будівельник, перебивається тимчасовими заробітками. Цього разу встигли хоч щось поховати на стрих, — каже Світлана. Вилазить дерев"яною драбиною на дах і відчиняє дверцята.
— Отут ми й сиділи безвилазно три дні — від неділі до вівторка. У хату перебралися ночувати в суботу. Там було стільки намулу, піску.
У хаті Швеців дві кімнати. На кухні з-під стелі звисають дроти з розетками. Господиня каже, що боїться їх умуровувати всередину, щоб не позамикало. У кімнаті, яка колись була вітальнею, замість підлоги — слизьке болото. Зверху кілька дощок ведуть до спальні. У кутку скручені доріжки, стоїть монітор від комп"ютера. У стіні тріщина завширшки у три пальці. Два роки тому оселю частково полагодили, та цьогорічний новий паводок звів зусилля нанівець.
— Нам тоді дали 40 тисяч допомоги. Сказали, що має стати на всьо. А ми ж одну стіну повністю перебудовували, бо валилася від дотику. Свої гроші докладали, все одно не вистачило, підлогу в кімнаті не поставили, — хапається за голову Світлана.
Знаєте, що мені в акті написали? Що хату поїли терміти
У хаті сиро, хмарами літають комарі. На ліжку велика миска з почищеною картоплею.
— Якби не люди, не знаю, щоб і робила, — розводить руками господиня. — В одної позичила грошей на хліб, інша картоплі старої дала. Помащу смальцем, накришу зеленої цибулі, так і пообідаємо. Про сметану чи майонез і не мріємо. М"яса більше тижня не бачили. А у мене ж чоловік і два дорослі сини: Ігорю — 19, Максимові — 15. Усі запаси в підвалі пропали, там досі вода.
Каже, що ніхто з влади за ці дні не прийшов поцікавитися, як вони.
— Сусіди бачили репортаж про наше село по СТБ. То казали, щоб нашому сільському голові язик був відсох таке говорити — так у нас усе добре, а про те, що хати підтоплені, — ні слова. А я знаю мінімум сім хат, які затопило.
2008-го Швецям обіцяли збудувати новий дім.
— Але документи у районі загубили, і так ми ніц не дочекалися. Знаєте, що вони мені в акті написали? Що хату поїли терміти, — сердито трясе документами.
Швеці з радістю продали б оселю. Сім"я переїхала сюди 2003-го з Тлумацького району. Купили її з городом за $4,5 тис.
— Зараз такі хати коштують по 15 тисяч. Але ж не хочеться комусь таке нагиляти, — знизує плечима. — Самі настраждалися, не дай Бог комусь. Ми би вже її просто лишили, якби нам іншу ділянку дали.
У серпні Світлана планує їхати до Польщі — заробляти на новий дім.
3 
1
Коментарі