— До 30 жив, аби влаштуватися в рідному місті. Була головна ціль — відкрити бізнес. То ж з 20 років почав пахати, аби заробити стартовий капітал, — розповідає киянин 33-річний Олексій Гаврош. Два місяці тому переїхав зі столиці в Житомир. У Києві залишив 2-кімнатну квартиру, здає в оренду. В Житомирі винаймає житло, починає бізнес у сфері нерухомості.
— Навчався в Києві на менеджера з туризму. Університет дав гарну практику — поїздив Європою, працював адміністратором у готелях, а остання робота — в Данії, був перекладачем з англійської на російську й українську в кількох туристичних агентствах. Прожив там два роки. Думав навіть одружитися. Але тягнуло в Київ. Усе залишив і повернувся додому. Мав 20 тисяч зароблених євро. Всі вклав у бізнес — відкрив агентство з нерухомості. П'ять років тому це було перспективно. Тоді житло в Києві коштувало втричі дешевше, ніж зараз. Наплив людей був завжди, — розповідає Олексій. — Щоб відкрити цей бізнес, найняв фахівців для консультацій. Зідрали 5 тисяч доларів. Перший офіс мав у Печерському районі міста. В штат найняв 20 рієлторів, юриста, бухгалтера й водія. За оренду приміщення платив 20 тисяч гривень на місяць. У день відкриття агентства в кишені залишилося 200 гривень. Але через місяць команда гарно попрацювала — вистачило людям на зарплати й оренду. За півроку мали постійних клієнтів, бізнес приносив нормальні гроші. Відкрив ще два офіси — на Подолі й Дарниці, купив собі "Ленд Крузер". Грошима розкидався. Якось спустив за вечір 30 тисяч гривень — катався п'яний на катері, шлявся по клубах. Дуже змінився, друзі не впізнавали. Мовляв, зазнався.
— Справи йшли добре до 2013 року. Якось заявилися до мене чоловіки зі зброєю. Сказали, що в столиці не може людина займатися вигідним ділом і не ділитися. Повідомили, що за ними стоїть усе — і податкова, і всі контролюючі служби. Якщо не віддаватиму 30 відсотків заробітку, мене закриють. Я також мав знайомства, де треба. Там пояснили, що в Київ пожалувала нова хвиля братків із Донбасу. Три місяці віддавав відсоток. Аж до Революції гідності. А потім на все плюнув. Почав безкоштовно давати квартири майданівцям, робив там склади із продуктами для активістів. Доходу практично не було. Протяг ще рік. Потім продав техніку з офісів і вирішив почати бізнес в іншому місті.
Олексій обрав Житомир, бо там живуть родичі.
— Брат із невісткою. Вони тримають кілька кафе. Роз'яснили мені ситуацію з нерухомістю в місті. Головне, за що можна зачепитися — оренда житла в Житомирі дорога як для невеликого міста. Але попит великий. Крім того, великих агентств близько 10. Це небагато. Свою нішу ще можна зайняти, — продовжує. — Підбираю персонал та шукаю приміщення.
— Про столичне життя хочеться забути. Мав постійний страх, що хтось прийде й усе забере. Там і з особистим не ладилося. Як бізнес прогорів, від мене пішла дівчина. Київським панянкам треба все, зразу й багато. В Житомирі познайомився з дівчиною. Вона — вчителька, спокійна, мила. Багато чого купую їй, соромиться приймати.
3 
1
Коментарі